Вибух Української революції у березні 1917 року відкрив перспективи для творення українських військових структур. У майбутньому вони мали стати основою національної армії. Формування українських підрозділів розпочалося у Києві. Перед створеним тут Українським військовим клубом імені Павла Полуботка постали нові завдання, адже до російської імператорської армії у період від 1914 до 1917 років мобілізували 4,5 млн. українців – це було понад третину від усієї її чисельності.
22 березня в Києві відбулися збори вояків київської залоги (рядових офіцерів, військових медиків). Ухвалили рішення домагатися від російської влади в Києві формування охочекомонного (тобто сформованого з добровольців) полку імені Богдана Хмельницького. За декілька днів цю вимогу підтримала Центральна Рада. Українські військовики заявили про себе вже 1 квітня – під час зорганізованої Центральною Радою стотисячної маніфестації на Першому українському святі Свободи в Києві.
Реакція російської адміністрації була передбачуваною: ніколи, нізащо, за жодних умов. Одначе події розгорталися вже поза її контролем. 1 травня з ініціативи клубу імені Павла Полуботка на Сирецькому полі в Києві (нині на цьому місці – студія імені О. Довженка) відбулося військове свято «перших квітів», участь у якому взяли українські військові та представники громадських організацій. На полі, прикрашеному транспарантами з революційними гаслами, українськими прапорами, портретами Т. Шевченка та П. Полуботка, розпочався мітинг. Після командирів Київського гарнізону, які виголошували промови про «велику безкровну революцію» (звісно – російську), та ще кількох промовців із українського боку надали слово й М. Міхновському. Учасниця цієї події М. Волосевич, яка виступила від українського жіноцтва, так згадувала про його виступ: «Він відразу запанував над слухачами. Зумів доказати конечну потребу існування свого українського війська: “Народ, який хоче бути незалежним, мусить забезпечити себе власним військом”. Тут же він проголосив формацію Першого полку імені Гетьмана Богдана Хмельницького, при цьому сказав, що командиром полку обрано капітана Путника-Гребенчука і що полк дістав старовинний бойовий стяг <…> На цей патріотичний заклик почали виходити з рядів військових частин Київського гарнізону перші охочекомонники і творити колону нового полку. В колону ставали і цивільні особи».
На момент формування Богданівський полк налічував понад три з половиною тисячі вояків. Після свята «перших квітів» сформувалася колона, попереду якої похідним порядком крокував новостворений полк на чолі зі своїм командиром – Д. Путником-Гребенчуком (бойовим офіцером, пораненим у боях). Із розгорнутими синьо-жовтими прапорами колона із Сирецького поля пройшла через усе місто до Царського (Маріїнського) палацу, де засідали різноманітні «советы», зокрема Київська рада робітничих депутатів. Перед стомленими довгою ходою учасниками маніфестації, які посідали на бруківку палацового подвір’я, вимушений був виступати й Командувач Київського військового округу генерал М. Ходорович, який раніше усіляко протидіяв українським ініціативам, того дня привітав українських вояків словами «Нехай живе Україна», а також заявив, що гарантує надання Богданівському полку казарм і провізії.
Незабаром дозвіл на формування Богданівського полку вимушений був дати й Тимчасовий уряд. Так було покладено початок українізації військових частин у російській армії.
В експозиції відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» Національного музею історії України можна побачити реконструкцію однострою козака 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького.
Підготував Олександр Хоменко, науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» Національного музею історії України
