18 квітня 1882 року народився історик, громадський і політичний діяч, основоположник державницького напряму в українській історіографії В’ячеслав Казимирович Липинський. Ще на початку політичної діяльності він був прихильником ідеї української державності. Вперше ідею самостійної України сформулював на таємній нараді гуртка емігрантів з Великої України та галицьких діячів, що відбувалася протягом 4–6 березня 1911 року у Львові.
Під час Першої світової війни В’ячеслав Липинський був мобілізований і служив у IV-му Драгунському Новотроїцько-Єкатеринославському полку. В експозиції Національного музею історії України розміщено фото В’ячеслава Липинського 1914 року.
З приходом до влади Павла Скоропадського навесні 1918 року було реформовано Міністерство закордонних справ. Замість одного департаменту було створено два: загальний департамент і департамент чужоземних зносин; останній департамент очолював Дмитро Дорошенко, який обіймав цю посаду від 20 травня до 14 листопада 1918 року. В’ячеслава Липинського тоді було призначено послом Української Держави в Австро-Угорщині. Павло Скоропадський уповноважив його провести від імені Української Держави обмін ратифікаційними грамотами зі всіма країнами, які підписали Брестський мирний договір 9 лютого 1918 року. Відтак В’ячеслав Казимирович зустрічався з уповноваженими представниками Болгарії, Німеччини, Туреччини та Австро-Угорщини.
В експозиції музею представлено дипломатичний паспорт В’ячеслава Липинського, виданий 20 серпня 1918 року в Києві для «Уможливлення вільного переїзду в чужоземних державах» і підписаний управляючим Міністерством закордонних справ Дмитром Дорошенком, директором департаменту чужоземних зносин Андрієм Яковлівим та виконувачем обов’язків начальника дипломатичного відділу Володимиром Якубовським. У правому нижньому куті поставлено печатку Міністерства справ закордонних з тризубом по центру. До офіційної сторінки додано дві, на яких – фото В’ячеслава Липинського, печатки та написи німецькою мовою, на яких зазначені дати його перебування у Відні та в Берліні.
Після поразки Української революції В’ячеслав Липинський емігрував до Австрії, де займався науковою роботою. Однією з основних тем його досліджень були визвольні змагання XVII століття, і, як результат, праця «Україна на переломі, 1657–1659», а також «Релігія і церква в історії України», «Твори. Архів студії: участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького», «З епістолярної спадщини: листи до Д. Дорошенка, І. Кревецького, Р. Метика, О. Назарука, С. Шелухіна».
Помер В’ячеслав Липинський 14 червня 1931 року у Відні після важкого перебігу туберкульозу легень. Був похований у родинному маєтку в селі Затурцях Волинської області.
Підготувала Олена Кохан, старша наукова співробітниця Національного музею історії України
