16 квітня 1841 року в м. Борзні на Чернігівщині народилася Христина Данилівна Алчевська – відома організаторка початкової жіночої освіти в Україні, організаторка жіночої недільної школи, зразкової для всієї Російської імперії. Водночас розроблені нею педагогічні прийоми та методики роботи з учнями є актуальними й нині.
Матір Христини Алчевської, Аннета Вуїч, була освіченою аристократкою (випускницею Смольного інституту), а батько, Данило Журавльов, – скромним педагогом повітового училища. Талановита дівчина здобула освіту вдома та самотужки навчилася писати швидше за своїх старших братів. У свої 18 років вона вже опублікувала свої перші поезії та написала кілька листів відомому російському народнику Олександру Герцену про необхідність навчати жінок грамоті, таким чином швидше змінювати «застарілі традиційні установки» (один із листів дівчини зʼявився в закордонному журналі «Колокол» під псевдонімом «Українка», а в 1885 році його перевидав Іван Франко). За родинною легендою, саме поезії юної Христини зацікавили успішного підприємця з Харкова Олексія Алчевського. Після шлюбу й переїзду до Харкова Христина Данилівна все своє життя присвятила педагогіці.
Олексій Алчевський поєднував підприємницьку діяльність із меценатством, підтримуючи український національний рух. Саме він став ініціатором створення харківської «Громади» і, найголовніше, підтримував ініціативи своєї дружини з організації безкоштовної освіти для жінок із простолюду.
Заснована Христиною Алчевською в 1862 році в Харкові недільна школа проіснувала (з невеликою перервою в 1870-му) майже півстоліття – до 1919 року. Навчання тут було безкоштовним, у школі встигло попрацювати близько сотні вчителів-ентузіастів. Показово, що почесною піклувальницею цієї організації була Ганна Вернадська (мати майбутнього президента Академії наук України), а в 1896 році Алчевські відписали школі окремий будинок (який безкоштовно спроєктував О. М. Бекетов). У 1879-му на кошти Алчевських збудували й земську школу в с. Олексіївці (нині Луганської області). Навчання тут, як і в Харкові, відбувалося російською мовою за затвердженими імперським міністерством освіти підручниками. Як згадує Софія Русова, мова викладання стала притичиною у взаєминах пані Алчевської з Борисом Грінченком – відомим укладачем академічного словника української мови, який у 1887–1893 роках вчителював у згаданій школі. Христина Данилівна вважала, що важливіше мати можливість навчити якомога більше жінок, хоч і за підручниками, написаними нерідною їм мовою. Зрештою, іншого вибору в неї не було, з огляду на заборони використання української мови Валуєвським циркуляром 1863 року та Емським указом 1876-го. Поза тим, за свідченнями сучасників, у школах пані Алчевської вчителі формували у вихованців необхідні уявлення про національну самобутність, зрештою, «тут постійно співали українських пісень» та влаштовували шевченківські вечори. З огляду на це, згадаймо, що саме з Алчевськими пов’язане встановлення в їхній родинній садибі в 1899 році першого в Україні та світі пам’ятника Тарасу Шевченку з нагоди відзначення 85-річниці народження Кобзаря (робота скульптора В. Беклемішова). За кілька років, після продажу садиби у зв’язку з банкрутством і смертю Олексія Алчевського, погруддя Кобзареві зняли. Проте це був резонансний прецедент для українських «будителів нації».
З постаттю Христини Алчевської пов’язано чимало нових педагогічних прийомів, актуальних і нині. Найвагомішим із них стала розробка методики т. зв. пояснювального читання та літературних бесід. Разом із колективом однодумців, на основі вивчення запитів вихідців із різних станів, Христина Данилівна впорядкувала тритомний покажчик книжок для читання дорослими й дітьми «Що читати народу?» (1884–1906), який витримав 18 перевидань. Наступний тритомний посібник «Книга дорослих» (1899–1917) перевидавали 40 разів. За досягнення на педагогічній ниві Христину Алчевську обрали віцепрезидентом Міжнародної ліги освіти (1889) та удостоїли медалями на конгресах приватної ініціативи у Франції.
Педагогічні таланти Христини Данилівни проявилися і в успішній творчій реалізації її дітей. Син Іван став «королем тенорів», його численні оперні партії за 16 років прославили українську музику за кордоном. Другий син – Григорій, відомий композитор та педагог-вокаліст. А донька Христя стала відомою поетесою, життя і творчість якої фактично знищила радянська влада.
Неоднозначна життєва доля та педагогічна практика Христини Алчевської ще чекають на свого ретельного дослідника. У фондах та у експозиції НМІУ зберігаються листи, особисті речі та публікації Христини Данилівни.
Підготував Ярослав Затилюк, старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України Національного музею історії України
