З квітня 1918 року в селі Сухому Кобеляцького району на Полтавщині народився український письменник і громадський діяч Олесь (Олександр) Терентійович Гончар.

Олесь Гончар активно виступав проти політики русифікації України, поширював та популяризував українську мову. В середині 1960-х років Олесь Гончар став одним з ініціаторів увічнення історії українського козацтва. Також  взяв активну участь у створенні Державного заповідника на острові Хортиця.

Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років очолював благодійний фонд відбудови київського Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Олесь Гончар помер 14 липня 1995 року і був похований на Байковому кладовищі.

В експозиції Національного музею історії України зберігається одна з книг Олеся Гончара – роман «Собор», котрий став одним із найвідоміших його творів. Над його написанням письменник працював протягом 1963–1967 років. «Собор» став романом-попередженням щодо тенденцій моральної деградації суспільства в середині 1960-х років та символом єдності поколінь і збереження історичної пам’яті народу.

Є дві версії того, який із реальних соборів став прообразом літературного. Це могла бути як козацька дерев’яна церква в місті Новомосковську (сучасний Святотроїцький собор), так і собор у сучасному місті Дніпрі.

Вперше роман було опубліковано в січні 1968 року в журналі «Вітчизна». Згодом він вийшов у видавництвах «Дніпро» та «Радянський письменник». Проте, вже у травні того ж року його було заборонено; відтоді твір не друкували аж до 1987 року, хоча із бібліотек і не вилучали. Навесні 1987 року «Собор» було опубліковано в перекладі російською мовою в московській газеті «Роман-газета», того ж року він вийшов в оригіналі у складі 7-томного видання творів Олеся Гончара. У 1989 році видавництво «Дніпро» опублікувало роман окремою книгою тиражем 300 000 примірників.

Підготувала Олена Кохан – наукова співробітниця Національного музею історії України