29 березня 2021 року минає 100 років від дня створення Кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка при УАН (до 1922-го Музей антропології та етнології ім. Ф. Вовка). Ідея заснування установи, де проводили б комплексні антропологічні дослідження, належала Федору Вовку – антропологу, археологу, етнографу, педагогу та громадський діячу. В 1874 році він брав участь у проведенні ІІ Археологічного з’їзду в м. Києві. Емігрував через переслідування тодішнього уряду за участь у київській «Громаді». Проживав у Румунії, Швейцарії, Франції, де продовжував займатися науковою діяльністю. Перебуваючи у Парижі, навчався у Антропологічній школі в Сорбонні та став членом Паризького антропологічного товариства. В 1906 році після оголошення царської амністії, повернувся з-за кордону та оселився в Санкт-Петербурзі, оскільки мав заборону на проживання в Україні. В 1908-му розпочав регулярні дослідження Мізинської палеолітичної стоянки. В заповіті (1915) дав вказівки передати свої наукові матеріали (рукописи, книгозбірню, науковий архів, колекцію доісторичних предметів та амулетів) науковій інституції Києва.
Організація такої установи розпочалася в 1918 році. Олександр Алешо запропонував створити Музей антропології й етнології та Антропологічний інститут імені Федора Кіндратовича Вовка при УАН.
Колекцію Ф. Вовка перевезли у грудні 1920 – березні 1921-го. Для цього до Санкт-Петербурга вирушила делегація під керівництвом О. Алешо, яка звезла всі матеріали в одне місце, розробила та замовила спеціальні ящики для перевезення, домовилася про спеціальний вагон, у який завантажили 86 ящиків.
Кабінет антропології та етнології ім. Ф. Вовка складався з бібліотеки та трьох відділів: антропології, передісторії та етнології. Науковці відділів проводили антропометричні, археологічні й етнологічні дослідження на Київщині, Полтавщині, Поділлі, Волині, Одещині, Чернігівщині, у Кременчуці, Криму; відкрили музей народознавства (1922); організували виставку Мізинського палеолітичного комплексу (1930); читали лекції та видавали наукові праці. Етнологи розробили та активно застосовували метод стаціонарного дослідження.
На початку 1930-х років співробітників Кабінету звинуватили у «буржуазному націоналізмі», більшість із них репресували, а сам заклад 1934 року ліквідували. Частину його колекції в 1936 році передали до Центрального історичного музею ім. Т. Шевченка (нині Національний музей історії України).
Підготував Сергій Сіренко, провідний науковий співробітник Національного музею історії України
