17 березня 1847 року у селі Крячківці Пирятинського повіту на Полтавщині народився Хведір (Федір) Вовк (1847–1918). Нащадок старовинного козацького роду, упізнаваний у пантеоні діячів української історії як етнолог, археолог, музейник, громадський діяч, а головне – фундатор української антропології. І водночас науковець з поважною репутацією, який отримав прижиттєве визнання як доктор Сорбонни, Санкт-Петербурзького університету, лауреат багатьох престижних премій та кавалер ордена Почесного легіону. Хведір Вовк уперше науково обґрунтував те, що українці – окремий антропологічний тип, який має оригінальні етнографічні особливості. Він також ввів у нашу науку європейські методи досліджень, і ретранслював українські здобутки на міжнародному рівні та навпаки.
Блискучий науковий шлях Хведора Вовка почався з навчання у кількох університетах – в Одесі, а потім у Київському університеті Святого Володимира, де він вивчав хімію, ботаніку, зоологію, пізніше – анатомічну антропологію. По закінченні університету став членом Київської громади, брав участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів. Через кілька років після Емського указу дослідник (і водночас громадський діяч) змушений емігрувати в Європу, де провів понад 25 років (з 1879 року). Під час кількох переїздів Хведір Вовк уважно знайомився з музеями, передусім з їхніми археологічними та етнографічними колекціями. Зрештою переїхав до Парижа – столиці європейської антропологічної школи, де 40-річним сів на студентську лаву в Сорбонні. Тут він остаточно сформувався як дослідник, опанував традиції французької наукової школи. Але, що важливо, значну частину його наукових пошуків присвячено Україні. Показово, 1900 року в Парижі дослідник організував виставку, на якій європейці вперше побачили знахідки Вікентія Хвойки у Трипіллі та інші матеріали з української історії.
Після 1905 року Хведору Вовкові дозволили повернутися до Російської імперії. Він оселився в Петербурзі, де викладав в університеті антропологію й палеонтологію, поєднуючи викладання з роботою зберігача фондів у Російському музеї. Там він створив українознавчий центр і виховав наукову школу послідовників. У березні 1918 року науковець отримав запрошення від Михайла Грушевського повернутися в Україну. Він вирушив разом із сім’єю у важку дорогу, щоб «віддати рідному краєві останні роки життя, попрацювати на старому вогнищі, але...» на шляху до Києва помер у місті Жлобині. Учні та прихильники науковця організували передачу з Петрограда наукових матеріалів, бібліотеки та колекції: як заповідав дослідник – «тій установі, яка буде гідна цієї спадщини». Нею став заснований при Українській академії наук 1921 року Музей (з 1922 року – Кабінет) антропології та етнології – унікальний осередок розвитку української науки 1920-х–1930-х років. Після його розформування у 1936 році частина зібрання стала надбанням і окрасою експозиції теперішнього Національного музею історії України (зокрема, чудовий хрест ХІХ ст. на фото).
Нині публікуємо унікальні фото з колекції музею, які засвідчують мереживо наукових контактів та послідовників Хведора Вовка. На першому бачимо викладачів та слухачів курсів з українознавства у Львові (1904). Окрім Хведора Вовка в центрі (другий ряд) тут можна легко упізнати Михайла Грушевського та Івана Франка. Інше фото, теж колективне, представляє Хведора Вовка та його учнів з Петербурзького університету, серед яких – знані науковці Сергій Руденко, Петро Єфименко та Левко Чикаленко.
Підготував Ярослав Затилюк – старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України Національного музею історії України
