Рід Шульгиних походив з козацької старшини, близької до Самойловичів, Скоропадських, Апостолів та Полуботків. Протягом другої половини ХІХ-першої половини ХХ ст. різні представники цього роду відіграли важливу роль в історії українського та російського рухів на українських землях. Одним з найвідоміших з них був Яків Шульгин (1851-1911) — знаний культурно-громадський діяч, відомий своєю роботою з вивчення історії України XVII-XVIII ст.
Майбутній історик та педагог народився 3 березня 1851 р. в Києві й (через ранню смерть батька) виховувався в родині дядька — історика Віталія Яковлевича Шульгина (1822-1878). Середню освіту здобув у Другій Київській гімназії (де вчителями були, зокрема, М. Драгоманов і П. Житецький). Вищу — на історико-філологічному факультеті Київського університету (під керівництвом В. Антоновича та того ж М. Драгоманова). Таке оточення посприяло його раннім зацікавленням історією та педагогікою. Останню вважав покликанням свого життя, працював у початкових школах, а більшість власного спадку конвертував у фонд для заснування українських народних шкіл.
Після здобуття вищої освіти в 1874 р. на кілька років вирушив закордон для поглиблення знань. У Женеві спільно з М. Драгомановим працював над виданням журналу “Громада” (на це видання спрямував кошти зі свого фонду). Повернувшись в Російську імперію 1879 р. був заарештований за спробу заснувати нелегальне видання і на 4 роки засланий у Сибір, де підірвав і так слабке здоров’я. Після заслання певний час працював репетитором та службовцем також почав досліджувати окремі питання з історії України XVII-XVIII ст., зокрема, Правобережну Україну у першій половині XVIII ст., Коліївщину 1768 р., особу П. Полуботка та інші. Історики високо оцінювали його “Очеркъ Коліивщины по неизданнымъ и изданнымъ документамъ 1768 и ближайшихъ годовъ” (1890 р.), яка довгий час залишалась найбільш ґрунтовним українським дослідженням найбільшого гайдамацького повстання.
Портрет наказного гетьмана Павла Полуботка (з фондів Національного музею історії України)
Вагомий внесок Я. Шульгин внесе й в розбудову українських громадських та наукових інституцій. Буде членом Старої київської громади, публікуватиме свої розвідки в київських та львівських наукових часописах, буде дійсним членом НТШ у Львові та членом Українського наукового товариства у Києві (був його співзасновником).
Від 1899 й до кінця свого життя він працюватиме викладачем Першої київської гімназії та займатиметься активною громадською роботою. Його старший син в часи Української революції буде працювати в УЦР (секретарем міжнаціональних справ, згодом — послом УНР в Болгарії), а молодший Володимир загине в бою під Крутами.
Підготував Анатолій Бараннік, науковий співробітник Національного музею історії України
