5 (за іншими даним – 6) лютого 1637 р. помер київський унійний митрополит Йосиф Велямин Рутський (світське ім’я – Іван) – яскрава постать церковного життя першої половини XVII ст. Він народився у білоруській шляхетській родині, вірогідно – татарського походження, недалеко від Новгородка – резиденції київських митрополитів. З молодого віку хлопець зблизька спостерігав конфесійне розмаїття Речі Посполитої. Його батьки-православні стали кальвіністами. Рутський навчався у кальвіністських школах, потім перебував при магнатських дворах, під час студій у Празі зробив конверсію у римо-католицизм, а навчаючись у Грецькій колегії святого Атанасія у Римі, навернувся назад на східний обряд, ставши уніатом. Тоді, до речі, він вперше (але не востаннє) бачився з Папою Римським. Від 1607 р. Іван обирає чернечий шлях і невдовзі стає архимандритом (1609) відомого Віленського монастиря – важливого центру руської культури. Від 1611 р. Рутського номіновано помічником митрополита, а з 1613 р. – київським унійним митрополитом. Цей ієрарх належав до нової генерації церковних діячів – діяльних та блискуче освічених – що з’явилися у Європі після реформ, покликаних до життя поширенням протестантизму. В Київській православній митрополії такий самий владика нового покоління – Петро (Могила).
Чи не найвідомішою в архипастирстві Рутського стала реформа унійного чернецтва. У 1617 р. створено Василіянський чин. Його організовано за католицьким зразком, де монастирі об’єднуються у великі групи, в кожній з яких свій устав, цілі, правила і принципи, строга управлінська структура, і таких груп (орденів та конгрегацій) десятки, а не, як у православ’ї – кожний монастир сам по собі. Водночас, нове чернецтво обрало за патрона вельми популярного на той час серед руських ченців східнохристиянського святого Василія Великого. Саме Василіянський чин став кузнею інтелектуальної еліти для Унійної Церкви на наступні століття (з його середовища походив, наприклад, знаний ієрарх Андрей Шептицький) та відзначився на ниві шкільництва.
Рутський дбав і про освіту та дисциплінування білого духовенства, а також вперше унормував правила для унійних єпископів і зобов’язав їх до регулярного інформування про стан справ у власних єпархіях. Реформи Йосифа зробили Унійну Церкву привабливою для частини українських православних інтелектуалів (наприклад, Мелетія Смотрицького, який перейшов на унію з православ’я).
Зміцнюючи свою митрополію, Йосиф водночас робив іншу важливу справу: він почав діалог із православними колегами. Виношувалися плани спільного собору, обговорювалася ідея поєднання поділеної на унійну та православну Київської митрополії у спільний патріархат під одночасною юрисдикцією Папи Римського і Вселенського константинопольського патріарха. Втім, цим намірам не вдалося здійснитися, а невдовзі замість замирення між двома частинами «Русі» почалася Козацька революція.
У нашому музеї зберігається олійний портрет Рутського другої половини XVII ст. Раніше він належав до колекції Центрального історичного музею імені Тараса Шевченка (діяв під такою назвою у 1934–1935 рр.). Його можна побачити на виставці «Володимирова спадщина: Київська православна митрополія у калейдоскопі української історії XVII–XVIII ст.».
Підготував Максим Яременко – доктор історичних наук, старший науковий співробітник Національного музею історії України
