4 лютого 1918 року вірні Центральній Раді війська остаточно придушили організоване більшовиками повстання у Києві, центром якого став завод «Арсенал». В експозиції Національного музею історії України представлено знак, яким нагороджували учасників січневого заколоту 1918 року в 10-ту річницю цих подій. Відзнака є надзвичайно цікавою, оскільки на ній, хоч і негативно, зображено жовто-блакитний прапор та наявний напис «Центральна Рада» українською мовою.
Після того, як російським більшовикам за петроградським зразком не вдалося захопити владу в Києві та Одесі у листопаді 1917 року, вони вирішили діяти іншими методами. Раднарком виголосив ультиматум Центральній Раді, обґрунтувавши його тим, що Центральна Рада унеможливила переворот на території України, роззброївши агітовані більшовицькою пропагандою військові підрозділи. Українські лідери на ультиматум зі зрозумілих причин не пристали. 21 грудня 1917 року між більшовицькою Росією та Україною розгорілася війна. Активне просування більшовицьких військ почалося на початку січня 1918 року. А вже за кілька тижнів під загрозою опинився Київ.
Саме тоді, коли вірні Центральній Раді українські підрозділи дали бій військам Раднаркому на станції Крути, вражені більшовицькою пропагандою робітники почали заколот у Києві. Популістичні гасла, які з такою легкістю декларували більшовики, на кшталт «Землю – селянам!», «Заводи – робітникам!», виглядали дуже привабливо і були популярними серед певних кіл у робітничому середовищі. Окрім «Арсеналу» проти Центральної Ради виступила також частина працівників заводу Гретера і Криванека (згодом – завод "Більшовик"), підприємств, розташованих на Подолі та Деміївці, а також частина робітників київських залізничних майстерень.
Головною метою, яку переслідували заколотники, було оточити будівлю Педагогічного музею, у якому перебувала Центральна Рада, змусити її капітулювати та проголосити у Києві владу створеного більшовиками у Харкові ЦВК Рад та Народного Секретаріату.
Військ у Центральної Ради, які могли б придушити заколот, було небагато. Найбільш боєздатними на той час були Гайдамацький кіш Слобідської України під командуванням Симона Петлюри, Курінь Січових стрільців, яким керували Андрій Мельник та Євген Коновалець, а також загони вільного козацтва. Саме з прибуттям до Києва цих військових підрозділів Центральній Раді вдалося придушити антидержавний виступ. Останній осередок спротиву більшовицьких підрозділів – завод «Арсенал» було взято штурмом 4 лютого 1918 року.
Підготував Богдан Скопненко – провідний науковий співробітник Національного музею історії України
