15 вересня народився Михайло Максимович (1804–1873) – дослідник історії, мови, літератури та фольклору України, природознавець, перший ректор київського Університету св. Володимира (УСВ).
У фондовому зібранні та книгозбірні Національного музею історії України (НМІУ) зберігаються історичні реліквії, пов’язані із життям та творчістю цього вченого-енциклопедиста. Зокрема, у одній із музейних вітрин експонується написаний ним курс лекцій з природничої історії.
У книгозбірні НМІУ зберігається тритомне зібрання творів Михайла Максимовича, у 1876–1880 рр., вже після смерті науковця, видане у Києві. До цього зібрання увійшли твори, опубліковані автором у різних періодичних виданнях, зокрема історико-літературних альманахах «Киевлянин» та «Украинец». Ці альманахи Михайло Максимович у 1840–1860-х роках видавав у Києві та Москві; їхні окремі випуски також наявні у книгозбірні НМІУ.
Михайло Максимович народився на Полтавщині і походив зі старовинного козацького роду. Вищу освіту здобув у Московському університеті, де з 1819 р. навчався на філологічному, а потім – і на фізико-математичному відділенні, де вивчав природничі дисципліни. Захистивши магістерську дисертацію з ботаніки, працював в університетському ботанічному саду, з 1824 р. – на посаді директора. У цей час науковець опублікував низку праць з ботаніки, зоології та природознавства, написаних у руслі панівної у той час натурфілософії.
Після заснування у Києві університету, Михайла Максимовича у липні 1834 р. було призначено його першим ректором та професором історико-філологічного відділення. Через погіршення здоров’я наприкінці 1835 р. він склав ректорські повноваження та у 1841 р. переїхав до родового маєтку Михайлова Гора (нині – с. Прохорівка Канівського р-ну Черкаської обл.). У 1843–1845 рр. Михайло Максимович знову повернувся до Києва, де викладав в УСВ та, працюючи у Тимчасовій комісії для розбору давніх актів, познайомився із Тарасом Шевченком. У другій половині 1840-х рр. Михайло Максимович взяв участь у виданні праці Івана Фундуклея «Опис Києва» (1847), написавши до неї передмову, та досліджував московські архіви, працюючи над останньою книгою альманаху «Киевлянин» (1850).
У 1853 р. Михайло Максимович взяв шлюб із Марією Товбич, яка стала господинею Михайлової Гори, де народилися їхні діти і де Максимович заповів себе поховати. У 1865–1870 рр., як землевласник Золотоніського повіту, був обраний гласним місцевого земства і п’ять років брав участь у його роботі.
Мешкаючи у своєму маєтку, Михайло Максимович створив та опублікував численні дослідження з історії та мовознавства, листувався з відомими науковцями та літераторами (О. Бодянським, М. Гоголем, Є. Гребінкою, Д. Зубрицьким, Г. Квіткою-Основ’яненком, П. Кулішем, М. Костомаровим); підготував та видав два альманахи «Украинец» (1859, 1864), що стали продовженням трьох випусків альманаху «Киевлянин» (1840, 1841, 1850). У 1857 р. побачив світ україномовний переклад Михайла Максимовича поеми «Слово про Ігорів похід». У червні 1859 р. у Михайловій Горі гостював Тарас Шевченко, який намалював портрети Михайла Максимовича та його дружини, що нині зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві. Коли труну з тілом Тараса Шевченка у травні 1861 р. привезли до Чернечої гори у Каневі, Михайло Максимович над могилою Кобзаря прочитав власний вірш на смерть великого українського поета.
Коло наукових інтересів Михайла Максимовича було досить широким. Він упорядкував та видав кілька збірників українських пісень та дум з власними коментарями. У працях з мовознавства досліджував літературні пам’ятки давньої південно-руської писемності та вивчав питання походження української мови, яку вважав спадкоємицею давньоруської мови, як і українців – нащадками давніх русинів. Також зарекомендував себе як дослідник історії козацтва, києвознавець та археолог, фахівець з вивчення писемних джерел та талановитий критик, зокрема автор розлогих рецензій на твори М. Костомарова та В. Антоновича.
Підготувала Олена Попельницька, завідувачка відділу науково-видавничої діяльності НМІУ
