14 вересня 1947 р. зупинилося серце художника і етнографа Юрія Павловича, останні роки життя якого були присвячені роботі в Історичному музеї в Києві (нині – НМІУ).
Юрій Павлович народився у 1872 р. в Києві, закінчив юридичний факультет Київського університету, одночасно навчався в художній школі Миколи Мурашка, а в 1896 р. переїхав до Петербургу. Подальша робота банківського службовця, якій він присвятив 22 роки життя, не задовольняла його прагнень, тому весь вільний час він присвячував малюванню, зображаючи людей, народний одяг, предмети побуту. В цей період свого життя він познайомився з Федором Вовком, ілюстрував його наукові праці. У 1905–1912 рр. Павлович постійно відвідував Фінляндію, залишивши замальовки краєвидів, архітектури та побуту фінів. Повернувшись до Києва у 1918 р., він віддався своєму справжньому покликанню – живопису та етнографії. З 1921 р. він почав працювати в Музеї (пізніше – Кабінеті) антропології та етнології імені Федора Вовка на посаді художника-етнографа (з 1923 р. – позаштатним співробітником). Він брав постійну участь у етнографічних експедиціях кабінету, виконував тисячі малюнків домобудівництва, одягу та предметів побуту українського села. Малюнками Павловича послуговувалися як експозиція музею, так і друковане видання «Матеріали до етнології» (видавалося з 1929 р.).
Зазвичай Юрія Павловича розглядають як етнографа, проте історія та археологія також займали в його творчості значне місце. Зокрема, його малюнками проілюстровано «Провідник по археологічному відділу Всеукраїнського історичного музею в Києві» (1928). У 1930-ті рр. він працював як художник в Інституті історії матеріальної культури АН УРСР.
Під час нацистської окупації Києва доля Юрія Павловича поєдналася з історичним музеєм, який тоді існував під назвою Крайовий музей до- і ранньої історії. Крім того, художник виконував роботу для Музею-архіву переходової доби. Незважаючи на жахливі умови життя і праці, він намагався продовжувати справу свого життя і створив серію акварельних малюнків, які змальовували життя окупованого міста та побут його жителів. Разом з іншим етнографом Валер’яном Мамоновим він працював над створенням акварельних карт «Північна і Середня Україна в типах народного убрання» та «Основні типи селянських хат на Україні». Обидві карти експонували в залі «Українська етнографія» Крайового музею. Додатково художник виготовляв частину ілюстративного матеріалу для експозиційних залів, зокрема, картини на тему трипільської культури, а також зарубинецької та черняхівської, носіями яких німецькі науковці вважали германські племена бастарнів та готів. У 1943 р. цей матеріал був вивезений на захід разом з археологічними та етнографічними колекціями музею перед відступом німецьких військ з Києва. За легендою, Юрій Павлович намагався врятувати свої роботи від вивезення, вмуровуючи їх у стіни. Але приховати матеріали, виставлені в експозиції Крайового музею, не вдалося. Вивезені роботи Павловича з Німеччини не повернулися.
Після завершення окупації художник відразу ж був прийнятий на роботу до Історичного музею:15 листопада 1943 р. його зарахували на посаду виконувача обов’язків старшого наукового співробітника, а з 1 серпня 1944 р. він очолив експозиційний відділ «Історія Києва». Також у 1944 р. музей закупив у нього серію акварелей окупаційного періоду, та замовив малюнки, що мали засвідчити руйнування Києва, ці матеріали і зараз залишаються цінним свідченням часу.
Невгамовний художник, незважаючи на похилий вік і хвороби, відразу прийнявся відновлювати вивезені роботи. Так, у 1943–1945 рр. разом з Валер’яном Мамоновим вдалося частково відновити карту «Основні типи селянських хат на Україні» у меншому форматі. Після визволення Києва художник створив чимало робіт на історичні теми, зокрема серію “Історія Києва в малюнках”. Ця серія акварелей зображала історію від палеоліту до ХІІІ ст., і складалася з 3-х папок: «Найдавніша історія», «Східні слов’яни», «Київ княжої доби». У 1945 р. музей придбав цю серію з 101 акварелі за символічну платню – 101 крб.
Незважаючи на бурхливу діяльність, здоров’я художника швидко погіршувалося. Вже в квітні 1946 р. його перевели на 3-годинний робочий день. Акти перевірки роботи музею вересня 1946 р. зазначали, що Юрій Павлович такий старий і хворий, що на роботу не ходить і взагалі нічого не робить. Художника було рекомендовано звільнити. Припис комісії було виконано і митця звільнили 16 жовтня 1946 р. з формулюванням «за престарілим віком і станом здоров`я». У 1947 р. художник помер у Києві і був похований на Лук’янівському цвинтарі.
Результати плідної праці Юрія Павловича зберігаються у багатьох архівах, музеях та приватних колекціях, серед них: ІМФЕ імені Максима Рильського, ІА НАНУ, Державний музей театрального, музичного і кіномистецтва України та інші. Важливе місце серед зібрань посідає колекція з НМІУ, пов’язана з останнім періодом його життя та творчості. Малюнки Юрія Павловича продовжують прикрашати експозицію нашого музею та виставлятися на численних виставках.
Литовченко А. В. Художник Ю. Ю. Павлович – відомий і невідомий // Праці Центру пам’яткознавства. Зб. наук. праць. – Вип. 31. – К.: Центр пам’яткознавства Нацiональної академії наук України і УТОПІК, 2017. – С. 170–176.
Стрельник М. Серія акварелей «Історія міста Києва в малюнках» художника Ю.Ю. Павловича (1872–1947) в експозиційній та виставковій роботі Національного музею історії України // Археологія і фортифікація України. – Кам’янець-Подільський, 2018. – С. 357–364.
Підготували: Світлана Сорокіна, завідувачка сектору «Археологія доби каменю-бронзи» відділу збереження фондів та Тетяна Форманюк завідувачка сектору документально-речових фондів відділу збереження фондів
