8 липня минає 65 років від дня смерті Пилипа Васильовича Клименка (1887–1955) – відомого історика, автора понад 50 наукових праць, одного із фондоутворювачів Національного музею історії України (НМІУ). П. Клименко був особисто знайомий із багатьма відомими українськими науковцями, зокрема, І. Огієнком, М. Грушевським, М. Макаренком, Ф. Ернстом. Із цими людьми його звела доля під час навчання в Київському університеті Св. Володимира, роботи в Кам’янець-Подільському державному українському університеті (1918–1919), в різних установах Всеукраїнської академії наук (1925–1930), на ниві збереження пам’яток історії.
У книгозбірні НМІУ є два примірники праці П. Клименка «Західно-руські цехи XVI–XVIII ст.» (1914) із дарчими написами автора Антону Середі та Данилу Щебаківському, датованими 1922-м та 1924-м роками. З відомим мистецтвознавцем Д. Щербаківським П. Клименко в 1924–1926 рр. працював у Київському українському науковому інституті книгознавства, де досліджував українські видання XVI–XVIII cт. А. Середа (згодом – відомий художник) у 1922 р. очолював секцію монументальних пам’яток Київського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини, з ним П. Клименко контактував як керівник відділу охорони пам’яток старовини та мистецтва Поділля. Майже до кінця життя науковці підтримували один із одним дружні стосунки завдяки листуванню.
В 1950-х рр. Державний історичний музей УРСР (нині – НМІУ) придбав у П. Клименка рідкісну сейфову скриню XVIII ст. роботи європейських майстрів. Достеменно невідомо, коли та за яких обставин означений історичний раритет потрапив до Павла Васильовича. Напевно, це відбулося ще до його арешту в 1938 р., оскільки згадана скриня внесена в опис майна, яке після затримання науковця вивезли із його київського помешкання у будинку на вул. Володимирській, 64. Перебуваючи на засланні на Уралі, П. Клименко в 1940 р. доручив своїй сестрі, М. Закревській, забрати незаконно вилучені у нього речі зі складу, де вони зберігалися. До повернення Павла Васильовича в 1946 р. із заслання його книги з різних галузей історичної науки, картини, залізна скриня, старовинні меблі та документи, а також особистий архів зберігалися в помешканні його сестри в м. Козельці на Чернігівщині.
За свідченням П. Клименка, в означеній металевій скрині (що нині експонується на другому поверсі НМІУ) гетьман України К. Розумовський надсилав дарунки своїй матері, яка мешкала на хуторі Лемеші неподалік від Козельця. Можливим місцем виявлення цієї унікальної скрині є Козелеччина, де народився, виріс і завершив своє життя Павло Васильович, і де з 1915 р. вчений збирав відомості з історії місцевих ремісничих цехів, покладені в основу його багатьох наукових студій 1920-х рр.
У НМІУ зберігаються і рукописні документи XVIII–ХІХ ст., що походять із особистого архіву П. Клименка, саме їх він опублікував 1928 р. у статті «Матеріали по історії цехів м. Літок на Чернігівщині».
Однією зі сторінок наукової біографії Павла Васильовича є його робота в 1932–1933 рр. на посаді завідувача відділу феодалізму Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка (попередника НМІУ). Працевлаштуватися до закладу вченому допоміг відомий мистецтвознавець і музейний працівник Ф. Ернст. Проте П. Клименко був змушений звільнитися з музею після того, як комісія, що перевіряла роботу закладу, зробила висновок, що в музейній експозиції відділу феодалізму бракує марксистського підґрунтя. При цьому комісія не взяла до уваги внесок Павла Васильовича в роботу аспірантури, що діяла при ВІМ і де він читав фахові лекції та керував науковою роботою аспірантів.
Маловідомою сторінкою наукової біографії П. Клименка є його діяльність на ниві археології. Працюючи в 1915–1916 рр. як аспірант Київського університету Св. Володимира в московських архівах (зокрема, досліджуючи там документи Великого князівства Литовського), Павло Васильович, певно, слухав лекції в Археологічному інституті, професором якого був відомий археолог В. Городцов. Про своє знайомство із цим ученим, а також із відомими археологами В. Орєховим та О. Спіциним П. Клименко згадував у статті «Золота фібула з Дебальцево», в 1928 р. опублікованій у «Ювілейному збірнику ВУАН на пошану академіка Михайла Сергійовича Грушевського…». Це повідомлення присвячене археологічній знахідці, в 1906 р. виявленій під час спорудження залізничної станції в м. Дебальцевому (на той час – на Катеринославщині, нині – Донецької обл.). Професіоналізм, із яким П. Клименко виконав атрибуцію означеної фібули, свідчить про його відповідну фахову підготовку.
Іншими епізодами археологічної діяльності Павла Васильовича була його участь у експедиціях та дослідженні восени 1931 р. місця будівництва заводу «Азовсталь» у м. Маріуполі. Кілька знахідок експедиції 1931 р. надійшли до ВІМ і нині зберігаються у НМІУ. Це керамічний посуд XVII–XVIIІ ст., виявлений під час дослідження жител козаків-промисловців – мешканців запорозького форпосту Домахи, що з кін. XVI ст. існував на місці майбутнього Маріуполя.
Історичні праці П. Клименка й нині не втратили наукової актуальності. У грудні 2017 р. його памʼять вшанували в Державному архіві Хмельницької обл., де на честь ученого відкрили меморіальну дошку.
Підготувала Олена Попельницька, завідувачка відділу науково-видавничої діяльності НМІУ
