Відновлення Київської митрополії — це не просто дата в історії нашої церкви чи крок для боротьби з ополяченням, окатоличенням, як часто зазначають у шкільних підручниках. Повернення цій визначній події усіх рівнів її значень стало метою виставки «Володимирова спадщина: Київська православна митрополія у калейдоскопі української історії XVII—XVIII ст.» у Національному музеї історії України, партнерами якої стали Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник та Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського.

Навіть зараз, після 29 років незалежності України, залишаються маловідомими широкій аудиторії важливі події, яким присвячена виставка «Володимирова спадщина: Київська православна митрополiя у калейдоскопi української iсторiї XVII-XVIII столiть», що відкрилася в Національному музеї історії України.

«Що було б, якби це знайшли не археологи, а люди з детекторами?» — таке питання просить передати читачам відомий археолог, пам’яткознавець Максим ЛЕВАДА наприкінці нашої міні-екскурсії. «День» спілкувався з науковцем у Національному музеї історії України — як куратором дійсно унікальної виставки «Золото Поділля: історія народів». Кожен експонат, про історію походження якого пан Максим може розповідати напрочуд цікаво та багато, — особливий та ексклюзивний. І якби справді золоті прикраси сарматського царя чи бурштинове намисто вагою в кілька кілограмів потрапили свого часу в руки до «чорних» археологів, не було б приводу і для розмови з дослідником, і для відкриття нової, хоч і тимчасової експозиції в НМІУ.

Газета «ФАКТИ» про виставку «Між двох світів: із колекції зброї та спорядження ХVI–ХVІІІ ст. Національного музею історії України»

Національний музей історії України в п'ятницю, 26 червня, відкрився після карантину і підготував для відвідувачів виставку зброї та бойового спорядження XVI – XVIII століть «Мiж двох свiтiв». У назві виставки відображено те, що Україна знаходиться між європейською і азіатською цивілізаціями. Тому козаки воювали як європейськими шаблями, рушницями, бойовими сокирами, так і турецькими, татарськими, московськими. Ну і, звичайно, зброєю власного виробництва.

У 1923 році юний Серж Лифар нелегально виїхав із радянського Києва до Парижа. Відома балерина Броніслава Ніжинська кликала до столиці Франції своїх кращих учнів. Лифаря серед них не було. Ще раніше Ніжинська навіть не хотіла приймати «застарого» для балету 16-річного хлопця до своєї київської студії.

Національний музей історії України разом із дослідницею Тетяною Ананьєвою готує до видання коментований щоденник археолога-аматора Кіндрата Лохвицького. Це прізвище можна побачити на одному з перших музейних експонатів — бивні мамонта. Лохвицький знайшов його 25 червня 1836 року, про що свідчить пам’ятна пластинка. Однак найважливіше те, що завдяки цьому археологу в Києві знайшли залишки Золотих воріт та Ірининської церкви.

У Національному художньому музеї України в залі барокового мистецтва привертає увагу червоний стіл із живописним розписом. На ньому зображені алюзії на пори року й композиція з рогом достатку. Цей стіл із митрополичого будинку Софії Київської в 1929 році тоді ще Всеукраїнський історичний музей імені Шевченка виміняв на шафу з червоного дерева. За п’ять років музей розділили на декілька установ, нині це Національний художній музей України (NAMU) та НМІУ. А стіл, перш ніж потрапити до експозиції, кілька десятиліть простояв у фондах.

Жертвами Другої світової війни стали не лише люди, а й тисячі музейних пам’яток. Хоча частину фондів Національного музею історії України (тоді — Центрального історичного музею імені Тараса Шевченка) 1941 року евакуювали до Уфи, чимало експонатів втрачено. На початку 2000-х років тодішня завідувачка Музею історичних коштовностей України (філія НМІУ) Людмила Строкова допомагала повернути до Києва 19 так званих старожитностей антів — це фібули (застібки) та ремінна гарнітура, які за дивних обставин потрапили до Краківського археологічного музею.

Києво-Могилянська академія — один із перших університетів Східної Європи. Її історія починається у 1615 році, з Київської братської школи. Із закладом пов’язані імена видатних філософів, релігійних діячів, військових. Наприклад, там вчилися Григорій Сковорода та Іван Мазепа. Проте понад 400-літню історію Могилянки, як її називають неформально, переважно досліджували за архівними та опублікованими документами. Нещодавно з’явилася нагода дізнатися про матеріальні речі, пов’язані з історією університету, — чимало таких артефактів зберігається в колекції НМІУ.

Особливістю східноєвропейських локальних соціумів XVIII ст. була жвава економічна взаємодія, яка проявлялася в товарообігу, що постійно зростав, та інтенсифікації руху населення. Разом це давало змогу розвивати місцеві ринки та сприяло відносно швидкому поширенню і впровадженню технологічних інновацій у господарське життя. Оскільки від результатів такої економічної взаємодії вигравали майже всі, то досить швидко (принаймні на локальному рівні центральноукраїнських земель) на задній план почали відходити взаємні історичні кривди й сусідські суперечки.