Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.
«Дивуюся, як люди носили на собі таку важку захисну амуніцію»
— Багато з представлених тут експонатів одночасно є зброєю і творами мистецтва - до того вони багато і зі смаком прикрашені, - розповіла «ФАКТАМ» кураторка виставки, завідувачка відділу музею Олена Іванова. – У центрі експозиції ми розмістили гетьманську булаву і полковницькі перначі. За стилістикою оформлення булаву датуємо XVII століттям. Її прикрашене орнаментами навершя було колись інкрустоване дорогоцінними каміннями. На жаль, вони були загублені ще до того, як булава потрапила до нас в музей. Замість них реставратори поставили муляжі блакитного кольору, що нагадують бірюзу. Руків’я символу гетьманської влади виготовлене з дерева, покрите шкірою. Поверх неї – позолочені металеві накладки, декоровані рослинними орнаментами. На вигляд булава здається важкою, але насправді вона досить легка. А ось про полковницьких пернач такого не скажеш – вони дуже важкі.
- Кому належали ці булава і перначі?
- На жаль, поки це залишається для вчених загадкою. На цих експонатах нема написів чи знаків, які б дозволили визначити, кому з козацьких ватажків довелося тримати в руках ці символи влади, а також хто, коли і де їх виготовив. Та за стилістикою ясно, що це речі XVII століття і вони козацькі.
- А як вони потрапили до вашого музею?
Основу нашої колекції складають предмети старовини, передані музею на початку минулого століття київськими меценатами Богданом Ханенком і Ніколою Терещенком. Ймовірно, ці булава і перначі подарував хтось із них. На жаль, під час Другої світової війни майже вся документація нашого музею була втрачена, тому точніше відповісти на ваше запитання неможливо.
- В одній з вітрин виставки демонструється мініатюрна, схожа на дитячу, гармата і ядра до неї. В яких випадках її використовували козаки?
- Такими гарматами оснащувалися човни козаків – чайки. Маленькі знаряддя добре підходили для ближнього бою.
У цій же вітрині ми розмістили бойові сокири українців – «келепа» (ще її називають «чекан») і «клевець» (за формою нагадує дзьоб птаха).
Разом з цими експонатами демонструємо популярну серед козаків турецьку шаблю кілідж… Клинок зберігся не дуже добре, тому ми вирішили не діставати його з піхов. Піхви, як бачите, в непоганому стані. Вони зроблені зі шкіри з металевими накладками, прикрашеними багатою чеканкою.
- У сусідній вітрині знаходиться металеві нагрудник і шолом. Де вони виготовлені?
- Нагрудник, швидше за все, із Західної Європи. Він дуже важкий (з металу товщиною приблизно 4 міліметри)… Він прикрашений медальйоном із зображенням людини в митрі Папи Римського.
Шолом явно польський... Досить легкий, тонкостінний, тому, думаю, від кулі захистити навряд чи може. А від удару холодною зброєю, мабуть, вбереже. У польському війську такі шоломи могли носити крилаті гусари (за спиною у них була конструкція, що нагадує величезну перо. - Авт.).
«Поряд з вогнепальною зброєю використовувалися арбалети»
- Козаки широко використовували польську зброю, - продовжує історик Олена Іванова. - Ми представили на виставки кілька його зразків: шабля зигмунтівка (названа в честь короля Зигмунда III Вази), баторіївка (в честь короля Стефана Баторія), шабля орла (на кінці її рукоятки розміщена металева голова орла) і карабелу. З приводу назви шабель типу карабела є кілька версій. Мені видається найвірогіднішою та, згідно з якою слово «карабела» означає «чорне нещастя». На турецькому «kara» - це «чорний», а «bela» - «біда». Мабуть, боялися османи цих шабель.
- На виставці представлений арбалет. Виходить, за часів козацтва ще користувалися цим допотопним зброєю?
- Так. Вогнепальна зброя з'явилася ще в XIV столітті, але була вона дорогою. Ось одна з причин того, що арбалети (їх також називають самострілами) використовувалися після цього ще не одне століття. Представлений тут екземпляр фахівці датують кінцем XVI – початком XVII століття. Він виготовлений в Саксонії. Поруч з ним ми помістили спеціальний механізм для натягування тятиви. Адже зробити це за рахунок сили м'язів вкрай важко – тятива на цьому типі самострілу аж надто туга.
У сусідній вітрині ми розмістили рушниці європейського виробництва. Моє зауваження про те, що тут є екземпляри зброї, які є витворами мистецтва, відноситься до одного з цих рушниць – на його прикладі і цівку розміщені накладки з кістки, прикрашені вигадливими орнаментами. Ця рушниця створена майстром із Саксонії в 1587 році.
Поруч ми розмістили бандолет – коротке (на кшталт обріза) рушницю з Європи. Така зброя була надзвичайно популярна серед українських козаків у XVII столітті.
- А турецькі рушниці шанували?
- Так, так звані, яничарки. Ми представили тут одну таку рушницю. Я тримала її в руках. Вона виявилася жахливо важкою. Але, мабуть, яничарки відрізнялися надійністю, точністю і великою дальністю бою. За це їх і любили козаки.
- Тут представлені знамениті турецькі ятагани?
- Так, ціла колекція. Ятагани були зброєю османської гвардії – яничар. Відомо, що в Російській імперії гвардія неодноразово брала участь в палацових переворотах. У Туреччині те саме було і з яничарами. Щоб їх нейтралізувати, при одному з султанів ввели правило:у мирний час турецькі гвардійці не мають права носити шаблі. Але їм дозволили носити кинджали завдовжки не більше метра. Ось яничари і почали замовляти собі довжелезні ятагани, які мало чим відрізнялися від шабель.
Відвідувачі побачать на виставці цікаву колекцію зброї ірано-індійського регіону: шолом, щит, шаблі, бойові сокири, кинджали. Холодна зброя з цього регіону відрізняється тим, що її леза криві, зігнуті дугою. Це пояснюється особливою манерою бою, якої дотримувалися воїни Сходу.
Ігор Осипчук
Газета «ФАКТЫ», 29 червня 2020 р.