Шановне товариство, перед вами остання частина публікації про історію будильників. За цим посиланням ви можете ознайомитися з першою частиною: https://nmiu.org/novyny/2000-pershi-budylnyky-chastyna-i, а за цим — із другою: https://nmiu.org/novyny/2132-pershi-budylnyky-chastyna-ii. Приємного вам читання!
Годинникарство на українських землях почало розвиватися з кінця XIV ст. Перші місцеві годинникарі зазвичай спеціалізувалися на виробництві та обслуговуванні баштових громадських годинників, і лише згодом з’явилося місцеве виробництво настільних та настінних механічних часовимірювальних пристроїв. Протягом XV—XVIII ст. беззаперечним центром годинникарства в нашому регіоні був Львів. Тутешні годинникарі виготовляли, зокрема,й годинники з боєм та функцією будильника. Деякі з виробів львівських годинникарів нині можна побачити в музеях, наприклад, годинник Антонія Камінського перебуваєв зібранні Королівського замку у Варшаві.
Ілюстрація № 1. Годинник львівського майстра Антонія Камінського. XVIII ст.З фондів Королівського замку у Варшаві
З XVIII ст. фіксуються одні з перших згадок про виробництво годинників у Києві (ймовірно, їх тут виготовляли й раніше, бо перший запис про такий пристрій датується серединою XVI ст.). Місцеві годинникарі здебільшого належали до “срібного” цеху, хоч деякі працювали й у київських монастирях. На жаль, їхні годинників нині майже не збереглися. З архівних документів нам відомо здебільшого лише імена знаних київських годинникарів, зокрема, М. Лазаревича, Д. Рівного, В. Іваницького, представників родин Возненків та Данцингерів.
Вже із другої половини XVIII ст. на українських землях і так невелике місцеве годинникарство почав витісняти наплив якісних та досить недорогих годинників із Західної Європи. В наступному столітті цей процес тільки посилився, що зробило вироби місцевих годинникарів значною рідкістю. Саме тому більшість будильників місцевого вжитку, які дійшли до нас із ХІХ ст., мають іноземне походження.
Ілюстрація № 2. Годинник дорожній. Німеччина. Кінець ХІХ—початокХХ ст.Із зібрання НМІУ
У фондах нашого музею зберігається пристрій, що вирізняється оформленням та функціональними можливостями,— це німецький дорожній (каретний) годинник ХІХ — початку ХХ ст. з функцією будильника. Годинники цього типу почав виготовляти французький годинникар Авраам-Луї Берге (перший виготовили 1812 року для імператора Наполеона). Згодомці зазвичай багатофункціональні часовимірювальні пристрої стали виготовлятий годинникарі інших країн.
В 1847 році французький інженер-годинникар та винахідник Антуан Радье запатентував власну конструкцію будильника. Їхнє виробництво (різних конструкцій) із середини ХІХ ст. масштабно зросло, будильники робили надійнішими та загалом дешевшими. На початку ХХ ст. ці пристрої стали поширеним предметом домашнього побуту не лише заможних, а й середніх верств населення, а із середини ХХ ст. — справді масовим явищем.
Ілюстрація № 3. Будильник. Західна Європа. Перша половина ХХ ст.
Протягом ХІХ—ХХ ст. механічні будильники повсякчас удосконалювалися, зокрема, з’явилися моделі із вбудованим механізмом музичної скрині, а згодом — радіо. Новим поштовхом для удосконалення будильників стало додавання цієї функції до електромеханічних та електронних годинників, а згодом — і в комп’ютери та цифрові гаджети.
Сучасні будильники вражають різноманіттям своїх форм та принципу роботи. Найгучнішими концептами останніх десятиліть стали: будильник, який (якщо його вчасно не вимкнути) шредером знищує грошову купюру; будильник, який, аби вимкнути, треба наздогнати /зловити у повітрі /розв’язати головоломку; будильник, який можна кидати у стіну; й нарешті — будильник, який спеціальними сенсорами реєструє фази сну та будить людину в найбільш фізіологічно вдалу мить. Процес розвитку та удосконалення цих корисних пристроїв триває.
Анатолій Бараннік, старший науковий співробітник НМІУ
