“Коли годинник будить у хвилину...”
Цитата з “Божественної комедії” Данте Аліг’єрі (1307–1321). Переклад Євгена Дроб’язка.
Важко уявити наше повсякденне життя без цих пристроїв. З певною долею розважливості, можна навіть стверджувати, що будильники – одні з важливих основ нашої цивілізації, принаймні, без них дуже важко уявити нормальне функціонування нашого суспільства. Спеціалізовані годинники, які, крім вимірювання часу, здатні подати звуковий (світловий, вібраційний чи навіть запаховий) сигнал у визначений час, з’явилися ще у стародавньому світі. Попри свою тривалу історію, лише в останні півтора століття будильники стали по-справжньому надійними і масовими в побуті.
Годинник-будильник «JUNGHANS». Німеччина. Початок ХХ ст. З фондів НМІУ.
Дослідники припускають, що системи подавання звукових сигналів у задані проміжки часу почали розробляти з появою водяних та вогняних годинників. Так, з огляду на специфіку, водяні годинники вже у стародавньому світі мали відносно складні механічні компоненти (циферблат, стрілки, передавальні системи тощо). Саме ці компоненти, постійно вдосконалюючись, уможливили появу систем подання сигналів у заданий час, зокрема, й будильників. У джерелах збереглися згадки, що такий водяний годинник з будильником мав філософ Платон. А в кількох античних містах навіть функціонували громадські водяні годинники, які відбивали години.
Значно простішими, але менш практичними, були будильники, базовані на використанні різних вогняних годинників. Так, у стародавньому Китаї з цією метою використовували спеціальні градуйовані палички. У такому годиннику достатньо було до певної поділки на паличці прив’язати мотузкою кульку, й, коли підпалена паличка догорала до означеної поділки, кулька падала на металеву підставку і лунав гучний звук.
З винаходом механічного годинника (VIII ст. в Китаї і в XI–XIII ст. в Європі) майже відразу з’явилися додаткові механізми, які звуковими сигналами повідомляли про настання нової години чи її частини (найчастіше — половини та чверті). У Західній Європі вежові годинники зі звуковим компонентом (механізмами ударів по дзвонах) відомі з XIV ст. і вперше були згадані в “Божественній Комедії” Данте Аліг’єрі. До наших днів подібний зберігся на площі Св. Марка у Венеції, датований 1493 роком. В Україні такі годинники джерела фіксують в багатьох містах, наприклад, в описі Київського замку 1545 року зазначено: «Зекгаръ в замьку на вежи с колы и совсими приправами выбивает 24».
Годинник-будильник (каретний) «JUNGHANS» з механізмом музичної скрині. Німеччина. Кінець ХІХ – поч. ХХ ст.
Звісно, великі вежові годинники з механізмами відбивання часу не були повноцінними будильниками у сучасному розумінні, але частково виконували й таку функцію.
Більш звичні для нас годинники невеликих розмірів з механізмами будильника, з’являються в Європі з XVст. Вони були дуже дорогими, не надто точними й малонадійними. Відколи почали використовувати в годинниках маятник (1657), точність часовимірювальних пристроїв (у тому числі й будильників) дуже зросла, проте аж до XVIII – першої половини ХІХ ст. ці пристрої залишалися атрибутом заможних верств населення. Бідніші ж, й далі обмежувалися використанням громадських вежових годинників.
Годинник-будильник «JAZ». Франція – Швейцарія. 30-ті рр. ХХ ст. Належав С. Лифарю (подарований йому М. Кшесінською). З фондів НМІУ.
Велика вартість й ненадійність будильників XVIII–ХІХ ст. й одночасна потреба вчасного прибуття на роботу (в умовах початку індустріальної революції) у Сполученому Королівстві — все це породило дуже специфічну професію — “knocker-upper” (той, що стукає, щоб встали), простіше кажучи стукач. Їхній обов’язок полягав у ранковому обході будинків працівників, щоб вчасно їх розбудити, аби вони не запізнилися на роботу. При цьому, стукач мусив стукати палицею (інколи спеціальним молотком) у двері або використовувати довгу легку палицю з металевим дротом на кінці для стукання у вікно працівника, аж поки він не прокидався. Є згадка навіть про використання однією з представниць цієї професії пристрою для стріляння горохом.
Фото роботи стукачів у Сполученому Королівстві. Кінець ХІХ — перша половина ХХ ст.
Справжній розквіт звичних нам будильників почнеться у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., коли ці пристрої (завдяки невеликій ціні, надійності та величезній актуальності) стануть справді масовим явищем. Про це ви зможете прочитати в наступній частині нашої публікації.
Підготував Анатолій Бараннік – науковий співробітник відділу пізньосередньвічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ
