У колажі використано портрет архітектора Бартоломео Растреллі авторства Лукаса Конрада Пфандцельта і фотографію Маріїнського палацу з архіву Національного музею історії України. Автор колажу - Юрій Єжель.
Цю будівлю бачили зсередини мільйони людей, і не лише в Україні. Щоправда, по телевізору. Адже це – церемоніальна резиденція президента країни, там він зустрічає офіційні делегації, там відбуваються міжнародні саміти, а посли іноземних держав вручають вірчі грамоти.
З вересня цього року у палаці мають змогу побувати не лише можновладці, адже нарешті його відкрили для екскурсій. Незадовго до цього завершилася чергова реставрація пам’ятки, яка тривала 15 років. За даними Держуправління справами, із 2007 року на неї витратили 992 мільйони гривень – цю інформацію озвучила журналістам Вероніка Селега, очільниця Директорату внутрішньої та гуманітарної політики Офісу Президента України.
Маріїнський палац сьогодні / сайт Офісу Президента, president.gov.ua
Нині екскурсії проводять співробітники Національного музею історії України. Такий тур розробили Олександр Кучерук, Ярослав Затилюк, Максим Яременко та Юлія Осташевська. Для цього вони опрацювали чимало спеціалізованих публікацій, архівних матеріалів і звітів про реставрації палацу у 1980 і 2000-х роках інституту «УкрНДІпроектреставрація». Потім екскурсійний відділ під керівництвом Ольги Іванової адаптував матеріал для відвідувачів, щоб за 45 хвилин можна було якомога повніше представити історію пам’ятки.
Навколо екскурсій здійнявся величезний ажіотаж, всі місця розписані до грудня і наразі реєстрація на такі тури закрита. Щоб кожен мав змогу уявити, яким є палац, розповідаємо, що саме за 250-річну історію памʼятки залишилося від її первісного вигляду та ключових перебудов.
Планування
Історія палацу починається у другій половині XVIII століття. Тоді Київ був центром Київської губернії Російської імперії, його не раз відвідували російські монархи, проте своєї резиденції в них тут не було. Дослідники припускають, що ідея збудувати палац належить імператриці Єлизаветі Петрівні. Вона відвідувала місто в 1744 році і змушена була зупинятися у покоях на території Києво-Печерської лаври. Існує й інше пояснення: начебто монархиня хотіла збудувати резиденцію для себе та свого таємного чоловіка – Олексія Розумовського. Він походив із козацької родини із села Лемешів та зрештою отримав титули графа Російської імперії і князя Священної Римської імперії.
План палацу Олексія Розумовського в підмосковному Перово. Ймовірно, його використовували як зразок при будівництві Маріїнського палацу / З архівів Національної бібліотеки Польщі, academica.edu.pl
Першу версію палацу зводили з 1748 по 1752 рік. Від неї нині залишилася лише об’ємно-просторова композиція. Центральний вхід зорієнтований на південний схід, два поверхи, є центральна частина та два флігелі. Початковий загальний проєкт не зберігся. Утім, із листування імператриці відомо, що вона хотіла резиденцію за зразком палацу у підмосковному Перово. Його для Олексія Розумовського спроєктував придворний архітектор Бартоломео Растреллі. Він точно дотичний до проєкту палацу в Києві, проте чи був власне автором, чи лише погоджував документ – невідомо. У фондах кількох архівів у Петербурзі та Москві знайшли оригінали креслень паркана довкола палацу та воріт, підписані Бартоломео Растреллі. Палац у стилі бароко будував архітектор Іван Мічурін.
Перебудова у ХІХ столітті
Сучасний вигляд палацу оформився за сто років, у 1868–1870 роках. Тоді його реконструювали на замовлення імператора Олександра ІІ. Цьому передувала велика пожежа 1819 року, яка знищила другий поверх палацу, призначений для парадних покоїв імператорської родини. Перший поверх, відведений челяді, був кам’яний і тому вцілів.
Фасад і план Маріїнського палацу, 1814 рік / krainaz.org
Керував відновленням палацу архітектор Карл Маєвський. Він зробив ансамбль «у стилі Бартоломео Растреллі». Проте лише зовні це було пишне бароко, а всередині – неокласицизм у стилі французьких палаців короля Людовика XVI.
При реставрації другий поверх зробили кам’яним, фасади прикрасили новими архітектурними деталями, відновили скульптурні композиції, зокрема алегорію «Милосердя і Правосуддя» – її реконструйований варіант досі прикрашає центральний фасад. Над центральним виступом зробили великий танцювальний зал. Під час майбутніх реставрацій у цьому місці з’явиться Біла зала, де нині відбуваються найважливіші офіційні урочистості. Поруч розташували царські покої. На цокольному поверсі зробили приміщення для почту, кухню, пекарню, кондитерську. Палац став резиденцією царської родини.
Орієнтовно фото зроблено 1872 року. Найімовірніше, його автором є Франц де Мезер – корифей київської фотографії / З фондів Національного музею історії України
Портрет Єлизавети ІІ
Один із небагатьох декоративних елементів внутрішнього оформлення палацу, що зберігся з часів перебудови 1868–1870 років – портрет Єлизавети в кімнаті для відпочинку, або ж кабінеті. Оздобленням займалися архітектори Олександр-Петр-Адріан Шіле та Михайло Канілле, а також італійський художник Камілл Алліауді. Останнього для створення живописних панно на стінах кімнат особисто запросив Олександр ІІ. Із робіт Камілла Алліауді, зокрема, зберігся профільний портрет Єлизавети ІІ в медальйоні над каміном у фронтоні дзеркальної рами. Художник виконав його в техніці гризайль – монохромному малярстві в сірому тоні.
Як палац пережив революцію та війну
У 1917 році, коли династія Романових втратила владу, у палаці перебував виконком Ради об’єднаних громадських організацій у Києві. Потім, за часів Української Народної Республіки, – Всеукраїнська рада військових депутатів і фракція більшовиків Російської соціал-демократичної робітничої партії. На початку 1918 року Київ окупували більшовики під проводом Михайла Муравйова, які залишили палац у жахливому стані. Після цього уряд УНР вирішив провести ремонт і переобладнати пам’ятку під національний музей. Але ще одна зміна влади поставила хрест на цих планах.
Маріїнський палац навесні. Орієнтовно фото зроблено 1893 року / З фондів Національного музею історії України
Загалом у першій половині ХХ століття у палаці розміщувалися військове командування більшовиків, їхній штаб і чекісти, міністерство внутрішніх справ Української Держави, радянський землевпорядний технікум, Київський сільськогосподарський музей і Постійна промислова виставка, з 1934 року – парламент УСРР, з 1939-го – музей Шевченка. Під час окупації часів Другої світової війни у палаці працювало представництво німецького імперського радіо в Україні. Коли 1943 року радянські літаки бомбардували Київ, у будівлю влучила бомба. Була зруйнована центральна частина, зокрема Біла зала, а також Малинова й Зелена вітальні, що межують із нею.
Першою повоєнною реставрацією керував відомий український архітектор Павло Альошин. Тоді, у 1946–1949 роках, відновили фасади палацу та основні парадні зали. Керувалися проєктом кінця ХІХ століття авторства Карла Маєвського. В інтер’єрах використали чимало трофейних меблів. Із 1947 року й до розвалу Радянського Союзу палац підпорядковувався Верховній Раді УРСР. Там відбувалися офіційні зустрічі, у будівлі діяв Комітет миру.
Сучасні зміни
Деякі елементи палац отримав і зберіг у радянські часи. Це стосується скульптур на балюстрадах сходів біля північно-західного виходу з палацу – того, що обернений до міського саду.
Маріїнський палац сьогодні. Біля входу – мармурові скульптури левів з кулями. Колись замість них були собаки / сайт Офісу Президента, president.gov.ua
Спочатку там стояли скульптури мисливських собак. У газеті «Киянин» у 1885 році зауважували, що їхнім прообразом став улюбленець Олександра ІІ – сетер на прізвисько Мілорд. Під час подальших реставрацій радянська влада замінила собак на бетонних левів із кулями – за зразком більшості збережених палаців. Ці леви залишилися елементом оздоблення і нині, під час останньої реставрації вони стали мармуровими – як символ сили і могутності держави.
Що ми бачимо зараз
До святкування 1500-ліття Києва в УРСР вирішили провести історичну реконструкцію палацу, щоб потім використовувати його винятково для урядових прийомів. Реставрацію провели надзвичайно швидко: протягом 1979–1982 років. Реставратори під керівництвом Ірини Іваненко, серед них – Володимир Глибченко та Віталій Шкляр, також мистецтвознавиця Амелія Шамраєва відновили зовнішній вигляд та інтер’єри палацу в тому вигляді, який він мав у 1870 році. Це стосується і внутрішнього архітектурного планування. Хіба що парадних приміщень відновили всього 26, тоді як спочатку їх було 28. Також у палаці зробили ліфт.
Проєкт реставрації ґрунтувався на історичних, архівних і натурних дослідженнях, аналогіях із іншими палацами. Зокрема, архітектори використовували креслення Карла Маєвського та фотографії кінця ХІХ – початку ХХ століть.
На початку 2000-х років палац опинився у аварійному стані, знову постала потреба реставрації. Керували цим проєктом архітекторки Лариса Цяук і Наталія Диховична. Через перебої з фінансуванням усе розтяглося майже на 15 років – від розробки реставраційного завдання у 2003–2005 роках до власне робіт у 2007–2017-му.
Та сама знаменита Біла зала з паркетом з 11 порід дерева. Тут проходять головні державні урочистості / сайт Офісу Президента, president.gov.ua
Загалом ліквідували просідання фундаментів, повністю оновили конструкції даху, облаштували гідроізоляцію, відновили фасади та інтер’єр. Усі роботи виконували з використанням креслень і рекомендацій 1980-х років.
16 січня 2018 року почалося нове життя палацу: тодішній президент України Петро Порошенко провів там щорічний дипломатичний прийом. Проте окремі роботи з оздоблення ще тривали. У 2019 році у палаці відбувся урочистий прийом з нагоди обрання президентом Володимира Зеленського.
Назва
За свою історію палац стільки разів горів, змінював власників і призначення, що автентичного в ньому збереглося вкрай мало. Це стосується навіть назви. Первісно палац називався Царським або Імператорським. Проте монархи бували в ньому в середньому раз на 40 років, частіше там мешкали київські генерал-губернатори. Із другої половини ХІХ століття паралельно вживалася назва Маріїнський. Її формально затвердили 1963 року.
Інтер’єр Маріїнського палацу після реставрації 2000-х / сайт Офісу Президента, president.gov.ua
Щодо виникнення прив’язки до імені імператриці Марії Олександрівни існують різні версії. За однією з них, монархиня виділила кошти на облаштування парку поруч із палацом, а парк почали називати Маріїнським. Він утворює цілісний комплекс із будівлею і донині є популярним місцем прогулянок. Проте ця версія не витримує критики, бо від заснування парк теж був Царським. Ще назва Маріїнський могла виникнути через монограму з літерою «М» на чавунній огорожі – її можна побачити й нині. Також палац має сучасну назву – президентський.
***
Кожна епоха приносила палацу нову перебудову, іноді навіть не одну. І кожна залишала щось від себе – те, що наслідували при наступних реставраціях. Ми навряд колись дізнаємося про достеменні деталі вигляду палацу у другій половині XVIII століття, проте саме з того часу він зберіг статус резиденції перших осіб. Водночас пам’ятка стає відкритішою для людей.
Підготувала Марія Прокопенко, прессекретарка генерального директора Національного музею історії України
Використані матеріали колективу Національного музею історії України, а також видання: Звід пам’яток історії та культури України. У 28 томах. – Київ: Книга 1. – Частина 2: М-С. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені Миколи Бажана, 2003. – 633 с.
