У філії Національного музею історії України – Музеї історичних коштовностей України – зберігається чимало раритетних предметів, повʼязаних із видатними історичними особами та місцями визначних історичних подій.
Йдеться про Чигирин на Черкащині – місто, яке у період 1648–1676 рр. було резиденцією гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка, а також столицею гетьманської Української держави. Населення Чигирина в той час становило 50 тисяч чоловік. Згодом місто зазнало значних втрат від Московії та від Османської імперії, внаслідок цього від колишньої столиці залишилася цілковита руїна.
Проте з початку XVIII ст. Чигирин та його сакральні споруди почали відбудовувати, збільшилося і населення за рахунок переселенців із Лівобережної України. Відновили й найдавнішу церкву міста – Преображення Господнього, перші згадки про яку датуються 1596 р. Саме в цей храм був вкладений срібний позолочений потир (інв. № ДМ-434), який зберігається у фондах філіалу НМІУ – МІКУ.
На глибокій позолоченій із обох боків чаші потира під профільованими вінцями зроблено дарчий напис: «СІЙ: КЄЛЕХ: ДО ЦЕРКВИ: СТО: ПРЕОБРАЖЄНСКОЙ: ЧИГИРИНСКОЙ: ПРИ СВЯЩЕНИКУ: ОНОЯЖЪ: ЦЕРКВИ: КОНДРАТУ ЛОТОШЕВИЧУ: СТАРАНІЄМ ПАРАХВИЯН: ИВАНА СКИБЕИКА: И ГАВРИЛА: ГЕРНИКА: 1748 ГОДА: МАРТА: А: ДНЯ СООРУЖЕНА: ЖЄ ТОЄЯЖЪ: ЦЕРКВИ», який переривається вигравіюваним голгофським хрестом із написом «ІС ХС» (Ісус Христос), обрамленим лавровим вінком. На видовженому стояні викарбувано орнамент із вертикально розташованих восьми квіток (нагадують соняшник) на довгих стеблах із листям. Піддон має округлу форму та неширокий, ледь відігнутий край. Його нижня округла частина є підвалиною, на яку ніби встановлені два орнаментальні яруси. Верхній із них має форму шести видовжених, розширених донизу заокруглених лопатей, які візуально продовжують грані шийки піддона. Три з них – із гладенькою поверхнею, інші три оздоблені карбованим у невисокому рельєфі рослинним орнаментом, доповненим канфарником. На кожній лопаті – оригінальний візерунок, тобто він не повторюється, тут превалюють листя аканта, виткі пагони з листям; квіти (дві нагадують квітку дзвоник). Опуклі лопаті нижнього ярусу прикрашені почергово крилатими голівками янголів та вʼязками плодів із квітами, підвішених на стрічках, що більше нагадують видовжені листочки. Все це виконано на канфареній поверхні. Між вигинами лопатей традиційно для барокових потирів вміщено листочок аканту. Клейм на потирі немає, тому імʼя майстра встановити точно неможливо. Датою виготовлення відповідно до дарчого напису під вінцями можна вважати 1748 рік, хоча, звісно, потир могли зробити й трохи раніше. Стосовно осіб, імена яких зазначені в написі, в історичних джерелах є згадки про те, що в 1745 р. Преосвященний Київський Рафаїл надав Преображенській церкві антимінс, а також висвятив на священників Кіндрата Лотосова (Лотошевича) та Уласія. А в 1748 р. «срібних та золотих діл майстри Іван Скибенко та чернець Гавриїл <…> пожертвували Спаському храму чотири срібні потири і лжицю». Тут звертає на себе увагу дата – 1748 рік, та імʼя майстра Івана Скибенка, який, можливо, був не тільки вкладником, а й майстром, який виготовив представлений потир.
Підготувала Світлана Березова, старша наукова співробітниця сектору «Колекція ювелірного мистецтва» відділу збереження фондів МІКУ- філії НМІУ
