Помпезне відзначення радянською владою у 1982 р. 1500-річчя Києва стало поштовхом до формування традиції святкування Дня міста. Офіційно це свято було узаконено 33 роки тому (1987) і призначено на останню неділю травня. Цього дня проводять змагання з велоспорту, «Пробіг під каштанами», фестивалі повітряних зміїв, екскурсії, концерти. Але також це свято спонукає поговорити про понад тисячолітню історичну місію Києва як стольного княжого граду – сакральної і культурної столиці України. Важливими для Києва є сформовані тут традиції міського самоврядування.

Ілюстрація 1. Софійський собор і панорама Старого Києва. Літографія з альбому В. Тімма «Русский художественный листок». 1850-ті рр. Примірник із колекції НМІУ.

Магдебурзьке право – один з важливих проявів демократії (право громади управляти власним майном) Київ отримав понад п’ять століть тому. Його надав великий литовський князь Олександр у 1490-х рр. окремою грамотою-привілеєм. Жителі міста звільнялися від судової та адміністративної влади князівських урядників і отримали дозвіл мати власні органи управління – магістрат. Останній складався з лави, що була судовою колегією на чолі з війтом, та ради, керованої бурмистром, з повноваженнями адміністративного, господарського та економічного характеру. Урядовців київського магістрату обирали на рік (за три тижні до Великодня) повноправні громадяни міста, тобто ті, хто володів нерухомістю, платив податки та присягнув. Попри аналогію з іншими містами, що мали магдебурзьке право, досвід Києва помітно вирізняється передусім тим, що кияни користувалися «міським правом» найдовше з-поміж інших українських міст– майже три з половиною століття (від 1490 до 1834 р.). Його доводилося постійно відстоювати у польських королів, козацьких гетьманів та російських імператорів. Особливий статус міста востаннє було поновлено у 1802 р.

Ілюстрація 2. Пам’ятник Магдебурзькому праву. Літографія з альбому В. Тімма «Русский художественный листок». 1850-ті рр. Примірник з колекції НМІУ.           

Втім, ключовою особливістю самоврядування «по-київськи» стало посилення владних позицій війта. Він фактично контролював обидві колегії київського магістрату – раду і лаву, зосередивши у своїх руках судову і адміністративну владу. Тобто той, хто контролював суд, фактично розпоряджався всіма справами у місті. Це стало одним із факторів корупційних схем, на які часто нарікали протягом XVIII ст. І саме корупція стала офіційним приводом для розпуску магістрату в 1834 р.

Ілюстрація 3. Панорама Подолу з будинком магістрату (в центрі). Літографія М. Ражена (1775–1786). Примірник з колекції НМІУ.

Національний історичний музей історії країни зберігає знакові артефакти, пов’язані з київським самоврядуванням – речі урядовців магістрату (бурмистрів Александровича та Барсікова), печатки та книги київських ремісничих цехів, а також вироби їхніх майстрів. Всі вони експонуються в музеї на другому поверсі.

Ярослав Затилюк – старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України