Одними з найцінніших видань у бібліотечному фонді нашого музею є дванадцять франкомовних книг, надрукованих у Амстердамі, Парижі і Ліоні між 1725–1818 рр. Усі вони походять з бібліотеки Кабінету-музею антропології та етнології ім. Ф. Вовка при Всеукраїнській академії наук (ВУАН).
Розповімо про три видання з особистої бібліотеки Федора Вовка (1847–1918) – українського антрополога, археолога, етнографа, музейника та одного з фундаторів українознавства. Про те, що вони походять з бібліотеки вченого, свідчить власницький автограф у верхньому правому куті титульної сторінки кожного з трьох видань.
Перша книга – другий том праці французького письменника П’єра-Франсуа Гюйо Дефонтена (1685–1745) «Історія революцій в Польщі від початку монархії до останніх виборів Станіслава Лещинського» (1735). Видав її 1735 року власник амстердамської книгарні Франсуа Л’Оноре (1673?–1748?). Обкладинку книги з обох боків прикрашає поки що не розшифрований, великий золотий овальний гербовий екслібрис з двома єдинорогами, які підтримують корону. Це видання Федір Вовк придбав у Парижі 27 травня1889 р., про що свідчить напис на форзаці. А ось 1-й том видання зберігається у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.
Друга книга – «Огляд історії Півночі в хронології, Данії, Росії, Швеції, Польщі, Пруссії та Курляндії». Це перший том двотомника французького мистецтвознавця, адвоката, літератора, журналіста та книговидавця Жака Лякомбе (1742–1811). Цю книгу для Лякомбе 1762 року видав Жан-Томас Єриссан – спадковий книготорговець, бібліофіл та друкар королівського двору (1704?–1772).
Належав Ф. Вовку також перший том ліонського видання «Історія Камчатки, Курильських островів та прилеглих територій» географа та етнографа Степана Петровича Крашеніннікова (1711–1755). Книгу 1767 року в французькому місті Ліон видав представник спадкової ліонської династії книгопродавців Жозеф-Бенуа Дюплен (1747–1794). Як відомо, його стратили під час Великої французької революції. На титульній сторінці міститься друкований сюжетний екслібрис видавця – орел, який летить та тримає у клюві стрічку з девізом «De plano in altum» (з латини: прагнути вищого).
Після смерті Федора Вовка його учень Олександр Гаврилович Алешо (1890–1922) за сприяння археолога Миколи Макаренка (1877–1938) перевіз бібліотеку вченого з Петрограда до Києва. Вона стала основою для створення Кабінету-музею антропології та етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН, що функціонував упродовж 1921–1934 рр. та був знищений унаслідок репресій. Близько двох тисяч одиниць колекції цієї інституції передали у Центральний історичний музей ім. Т. Г. Шевченка, правонаступником якого є Національний музей історії України.
Лариса Дідора, провідний бібліотекар відділу науково-видавничої діяльності НМІУ
