Нова пандемія кинула виклик людству. Тому саме час більше дізнатися про український досвід боротьби з епідеміями. Пропонуємо вам захопливу розповідь про Данила Заболотного (1856–1929) – легендарного українського мікробіолога, академіка та гуманіста. А також про експонати нашого музею – статуетки буддійських божеств, які він привіз з експедиції Монголією та Китаєм у 1898 році.
У другій половині ХІХ на – початку ХХ століття світ сколихнула хвиля епідемій чуми. Хвороба, яку вважали у Європі реліктовою, спалахнула на півдні Китаю, в Індії та Індокитаї. Через колоніальні порти і залізниці Кантону, Макао, Гонконгу, Бомбея вона потрапила в Центральну Азію, Північну Африку та на Близький Схід, змусивши науковців визнати світову пандемію чуми. Третю в історії людства.
Щоб дізнатися, звідки береться чума і як вона шириться світом, Данило Заболотний провів майже 15 років в експедиціях країнами орієнту, полюючи на бактерію jersinia pestis. Він пройшов нетрями чумного Бомбея, караванними шляхами пустелі Гобі та маршрутами мусульманських паломників до Аравії і Персії. Керував протичумними заходами в долині Вейчана та степах Маньчжурії, поки не вразив світ своїм відкриттям: «чума – не портова заморська зараза. Вона прийшла зі степу».
Згодом вчений довів, що ця хвороба постійно існує у природних ендемічних осередках у Тропічній Африці, передгір’ях Гімалаїв, степах Монголії, Китаю, Забайкалля та Поволжя. У регіонах, часто віддалених від великих міст, вона може жевріти десятиліттями, в очікуванні сприятливих умов та носіїв. У центральноазійських степах її носіями є ховрахи тарбагани, на яких регулярно полюють місцеві жителі заради хутра та м’яса.
Нагороди Д. Заболотного з Інституту Луї Пастера в Парижі.
Відкриття Данила Заболотного змінили уявлення про чуму, а на отриманому ним досвіді ґрунтується сучасна система охорони здоров’я. Науковець також стояв у витоків «Інституту мікробіології і вірусології» в Києві, отримав медаль від «Інституту Луї Пастера» та «Орден почесного легіону» від президента Франції.
Орден Почесного легіону, вручений Данилу Заболотному президентом Французької республіки за відкриття шляхів передачі чуми.
Але цього б усього не було, якби у 1898 році молодий дослідник не вирушив у монгольський степ та китайську провінцію Вейчан, де ризикував життям, лікуючи місцевих жителів від чуми. Багато часу Данило Заболотний провів за розмовами з ламами, гегенами, шаманами – місцевими цілителями та релігійними лідерами. Саме від них він вперше почув про загадкову «хворобу тарбаганів», симптоми якої були підозріло подібні на чуму. Саме в цій експедиції науковець отримав цінний дар – чотири бронзові буддійські статуетки, що зараз зберігаються в Національному музеї історії України.
Статуетка "Будди медицини". Подарована Д. Заболотному у 1898 р., під час його експедиції у Монголію та Китай (провінцію Вейчан).
Ці статуетки викликають особливий інтерес, як і сам акт дарування їх Данилу Заболотному. Всі вони належать до буддійського культу та пов’язані з вірою у зцілення. Про одну з них ми розповімо докладніше. Це статуетка Будди Медицини – одного з центральних символів у традиційних лікарських практиках Тибету та Монголії.
Будда Медицини вбраний монахом, що сидить в алмазній позі та тримає у правій руці квітку арури – панацею від захворювань та недугів. Здавна цей Будда був покровителем і захисником тих, хто досягав просвітлення через фізичне та духовне зцілення інших. Тому статуетки з його зображенням мали при собі знахарі та цілителі. Відомо чимало випадків, коли подібні предмети дарували і європейським лікарям, що працювали на Сході. Комусь – у знак вдячності за порятунок життя, а комусь – для збільшення довіри з боку місцевого населення.
Учасники протичумної експедиції в Маньчжурію та китайські лікарі. 1911 р. Д. Заболотний по центру
Боротьба з чумою, тифом та холерою вимагали таких кроків, як карантин, збір аналізів, вакцинація, чи (в гіршому випадку) кремація та розтин. Не дивно, що деякі з цих заходів (що насправді були новими і для багатьох європейців) суперечили традиційним місцевим релігійним вченням та звичаям. Погіршували взаєморозуміння і колоніальний чи напівколоніальний статус туземного населення. Тому західні лікарі співпрацювали з місцевими політичними та релігійними лідерами, які допомагали їм у роботі. Завдяки цьому декого з них дуже високо шанували, як «махату» чи «бодхісатву» (просвітленого).
У будь-якому випадку такі подарунки Данилу Заболотному свідчать про велику повагу до нього місцевих жителів, які з вдячністю приймали його допомогу. Вони є цінними і для нас, адже розкривають цікаві аспекти життя та роботи науковця за межами його лабораторій.
Олексій Савченко, старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ
