Як усі вже зрозуміли, на тривалому карантині важливо тримати себе в тонусі – фізичному й інтелектуальному. Тож ми попросили науковців Національного музею історії України порадити нашим читачам книги з історичної тематики. Що почитати, аби поліпшити свої знання з історії України різних періодів? Тримайте перші рекомендації.
Леся Дідух, старша наукова співробітниця відділу найдавнішої історії України НМІУ, фахівець із археології давньоруської доби, радить за такої нагоди проштудіювати підручник «Давні слов’яни. Археологія та історія» (авторства Н. С. Абашиної, Д. Н. Козак, Є. В. Синиці, Р. В. Терпиловського). У книжці йдеться про часи від появи перших писемних повідомлень про слов’ян (ІІІ ст. до н. е.) до формування слов’янських племінних союзів і державних утворень (ІХ ст. н. е.). Про цей період давньої історії існує чимало міфів, тому варто звернутися до перевіреного джерела. Як давні слов’яни жили, чим займалися, в що вірили, який мали світогляд і суспільний устрій? Які археологічні культури стосуються формування та ранньої історії слов’ян (у додатку міститься опис основних пам’яток цих культур, розташованих на території України). До речі, книгу викладено у відкритий доступ на сайті кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
http://www.archaeology.univ.kiev.ua/home/images/pdf_doc/terpylovsky_davni_sloviany.pdf
Анатолій Бараннік, старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ, радить звернути увагу на працю Вільгельма де Рубрука «Подорож у східні краї», що вийшла в перекладі з латинської Андрія Содомори.
В середині ХІІІ ст. землі Київської держави (Київської Русі) пережили безпрецедентну зовнішню агресію — Західний похід військ Монгольської імперії під керівництвом хана Батия. Київська держава фактично була знищена, а більшість її території — підкорена й поставлена у тривалу і виснажливу залежність від Золотої Орди (у той час – частини Монгольської імперії).
Якими ж були монголи? Завдяки чому зуміли підкорити такі величезні простори Євразії? Як вони жили, в що вірили, як одягалися та чим харчувалися? Зрештою, як вони ставилися до решти світу, зокрема, до Європи. На ці та багато інших питань намагалися відповісти богобоязливі східноєвропейські літописці й західноєвропейські укладачі хронік, сміливі купці та уважні посланці європейських володарів до монгольських зверхників. Завдяки їхнім записам, повідомленням та звітам, ми можемо дізнатися про життя завойовників світу. Одним з найкращих і найдетальніших описів життя монголів та підкорених ним народів (зокрема, трішки й про русів) є праця фламандського монаха-францисканця Вільгельма де Рубрука. Він протягом 1253-1255 рр. здійснив неймовірну мандрівку від Константинополя, через Крим, Північне Приазов’я, Поволжя й степи Центральної Азії до Монголії, в столицю імперії степовиків — м. Каракорум. Його опис вражає своєю детальністю й майже повною відсутністю фантастичних сюжетів, чим дуже грішили тогочасні автори.
Олександр Хоменко, молодший науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917–1921 років», пропонує зануритися в історію буремної доби – початку ХХ ст. Яким було життя в часи, коли Європу спустошували епідемії (одна «іспанка» чого варта), але водночас на очах і за участі людей того самого покоління розпадалися імперії, утворювалися нові держави, а світом котилася розпочата 1917 р. революційна хвиля? Видання «Щоденники українського селянина Петра Федоровича Курінного. 1919 рік», яке упорядкували Валентина Піскун і Владислава Давидюк (до речі, у фондах музею зберігається рукопис щоденника), містить багатий матеріал для роздумів на означену тему. Оприлюднені в цій книжці «Дневники» №№ 21 і №22, записи яких присвячені подіям, що відбулися протягом переламного для УНР 1919 р., особливо цікаві для тих, хто захоплюється вивченням особистісного виміру історичного процесу в добу Української революції. Петро Федорович Курінний не був активним учасником епохальних подій, які відбувалися в його місті і на його очах (перемога Директорії, прихід більшовиків із їхнім неодмінним терором, знову короткий період влади УНР, панування денікінців, які відроджували «Единую, неделимую…»), він лише їхній свідок. Але свідок уважний, проникливий, свідок, здатний побачити й велике, й мале, спроможний співчувати, співпереживати. І робити адекватні висновки.
Антон Богдалов, завідувач відділу історії незалежної України, рекомендує книжку Василя Деревінського «В’ячеслав Чорновіл». Коли наприкінці 2018 – на початку 2019 рр. співробітники відділу готували виставку «Лідер нації. В’ячеслав Чорновіл», сестра В. Чорновола – пані Валентина, порадила музейникам ознайомитися із працею В. Деревінського, вважаючи його науковцем, який найглибше дослідив життя та діяльність В’ячеслава Максимовича.
Життєвий шлях публіциста, дисидента, в’язня радянських таборів, одного з ініціаторів створення Української Гельсінської спілки був боротьбою за правду. Саме про це книжка Василя Деревінського. Невелика її частина присвячена розповіді про родину, дитинство та юнацькі роки майбутнього політика. Значно більше уваги приділено діяльності В. Чорновола після його повернення в Україну із заслання в 1985 р. Саме тоді він став одним із лідерів національного-визвольного руху, засновував громадсько-політичні та правозахисні організації, ініціював проголошення Декларації про державний суверенітет України. Праця В. Деревінського «В’ячеслав Чорновіл» має вагому джерельну базу, доповнена багатьма цікавими фотоматеріалами, зокрема із сімейного архіву родини політика.
Запрошуємо всіх охочих ділитися в коментарях своєю улюбленою літературою на тему історії України . А ми готуємо для вас чергові рекомендації від науковців НМІУ.
