Зали археології на першому поверсі Національного музею історії України користуються особливою любов’ю відвідувачів різного віку. Коли гості закладу захоплено розглядають у вітринах речі античної, скіфської чи давньоруської доби, лише зрідка хтось замислюється, яка величезна копітка праця стоїть за цими експонатами. Юрій Бут – один із чарівників НМІУ, який із купи фрагментів відновлює старовинну упряж чи дає друге життя деформованій і випробуваній часом металевій посудині. Він – художник-реставратор пам’яток із металу. В нашому музеї пан Юрій працює вже 11 років, і з того, з яким захопленням він розповідає про власноруч відреставровані експонати, зрозуміло, як майстер любить свою роботу. Про головне в роботі реставратора, улюблені експонати й цікаві факти далі в розповіді пана Юрія.
Головний принцип реставратора – не нашкодь
Основний принцип реставрації – не нашкодити пам’ятці. Реставратор повинен усвідомлювати межу втручань у зміну зовнішнього вигляду обʼєкта.
Треба пам’ятати, що все, що стається з річчю, це її історія. Вона дуже важлива для науковців, які досліджують пам’ятку. Наприклад, уявіть старовинну ікону, в якій залишилися отвори від куль. Відомо, що в часи Другої світової війни в неї стріляли німці. І от перед реставратором постає дилема: якщо замастикувати отвори і дописати зверху фарбами, є ризик втратити унікальну історію цього образу. В таких випадках реставратор має зберегти її. А якщо таку дірочку зробила шашіль, тоді варто її замастити, укріпити та дописати зверху фарбами.
Існує також межа очищення пам’яток із металу. Як навчав мене мій учитель Олександр Іванович Мінжулін, археологічні речі слід розчищати до імовірної авторської поверхні. Особисто я не люблю, коли старовинна річ має вигляд геть нової. Вважаю, якщо пам’ятці 300 років, у неї і має бути вигляд трьохсотлітньої, але «здорової», без корозії, осипання, з легкою патиною. Тут важливе чуття міри. А для цього треба знати історію мистецтв, розумітися на стилістиці, постійно співпрацювати з археологами, які можуть підказати, підшукати аналоги пам’ятки.
Лампада ангельської родини та інші улюблені експонати
Важко сказати, який із експонатів мій улюблений. До кожного з них я підходжу з любов’ю. Ось, наприклад, цікава річ – церковна лампада, орієнтовно XVIІІ століття. Вона була знайдена ще в експедиції Хведора Вовка. Походить, імовірно, з околиць Почаєва, де виробляли церковне начиння. Це таке українське наївне мистецтво. На лампаді зображена ціла сім’я ангелів: по колу розміщені мама-ангел, далі – вусатий батько-ангел, такий ось чудовий український ангел, і далі дитина-ангел. Ця лампада, коли потрапила до мене, була деформованою, також у неї було втрачено елемент кріплення. Моїм завданням було делікатно вирівняти знахідку, розчистити та законсервувати її. Тепер ця лампада має ось такий вигляд.
Також я реставрував один із центральних експонатів виставки «Ярослав Мудрий: два образи», яка нині триває в музеї в апсиді першого поверху. Це хрест із колекції Ханенків ХІІІ століття. З ним сталася така пригода – хтось його намагався зігнути, і хрест зламався. Тоді його намагалися спаяти, але промінчик хреста важкий, і він знову зламався. В нашому музеї хрест зберігався поламаним. І я знову повертаюсь до того, як важливо не втратити історію експоната. Тому я попрацював із ним так, щоб зберегти цю історію і водночас якісно відреставрувати памʼятку.
Загалом у експозиції НМІУ є чимало речей, над якими я працював, наприклад, відвідувачі можуть побачити казан і дзеркало в залі скіфської доби. Багато також – у фондовій колекції музею. Іноді річ не дуже експозиційна, проте цінна для науковців, адже наш музей – це й наукова установа. І подекуди такі пам’ятки мають велике значення для науки.
