У народній приказці мовиться, що розбитого горщика не склеїти. Проте для реставраторів Національного музею історії України це не проблема. У вітринах музею красуються десятки глечиків, амфор, блюд, зерновиків, дбайливо відновлених майстрами. Більшості з них первісну форму повернули руки художниці-реставраторки археологічної кераміки Ірини Костюк. Упродовж 36 років роботи в НМІУ пані Ірина пройшла шлях від техніка у фондах музею до наукової співробітниці, а згодом – художниці-реставраторки. Реставраційні вміння набула під час археологічних експедицій Україною. В музеї працює над предметами трипільської, бронзової доби, античної та давньоруської кераміки.

Майстерня реставраторки вражає багатющим арсеналом інструментів. Пані Ірина орудує численними щіточками, пензликами, ножицями, скальпелями, тюбиками із клеєм.

«Пріоритетними зараз є вироби, які знаходяться в експозиції. Щоб люди й надалі милувалися старовинними предметами з багатої колекції нашого музею. Якщо реставрація якісна – її навіть не помітять», - говорить Ірина Костюк.

На першому поверсі Національного музею історії України увагу відвідувачів привертають унікальні експонати – дві моделі трипільського житла, фотографії яких потрапили до підручників історії України. Реставрувала їх також Ірина Костюк.

Пані Ірина розповідає про реставрацію предметів античної колекції: «Ось рибне блюдо – його ми склали зі 130 фрагментів. У залі є зерновик скіфського періоду. Знайшли його не дуже давно, він мав 220 фрагментів».

Нині на робочому столі реставраторки – близько 100 частинок масивного грецького кратера (посудини для змішування вина з водою). «Довелося демонтувати стару реставрацію, очистити. Найважче – скласти склеєні частини між собою. Посуд має дно, нижні частини треба приставити до дна, змонтувати в цілість. А вже тоді взятися за доповнення втрат і тонування», – розповідає пані Ірина про послідовність роботи.

Книжкові полиці в кабінеті Ірини Костюк заповнені науковими виданнями та професійною літературою.

«Повернути первісну форму предмету – наше завдання. Коли працюєш із таким матеріалом, починаєш цікавитися добою, в яку його було створено. Читаєш про побут людей, повсякденне життя, обрядовість і вірування. Знання допомагають у роботі. Хочеш краще зрозуміти давніх майстрів і людей, які цими предметами користувалися. Цей процес пізнання нескінченний», — пояснює пані Ірина.