Молівдовул – висла печатка, що могла належати Ярославу Мудрому, – один із найцікавіших експонатів виставки, яка відкрилася у НМІУ. Відомо про 12 екземплярів таких печаток. У виставковій вітрині бачимо одну із цінних пам’яток, знайдену 1955 р. в Києві. Відвідувачі зупиняються біля печатки, намагаючись розгледіти на ній зображення самого Великого князя Київського. І справді непомітно, що до експонування печатка по краю мала втрату, а в місці розташування нитки була навпіл розділена тріщиною.

Більше місяця над молівдовулом працювала художниця-реставраторка відділу наукової реставрації пам’яток Національного музею історії України Ольга Воронова. Саме вона подбала про те, аби ніщо не спотворило візуальне сприйняття пам’ятки.

«Молівдовул Ярослава Мудрого – це особлива робота, коли до твоїх рук потрапляє велика реліквія. Треба було скласти програму з реставрації, провести дослідження з технології виготовлення металу. Безпосередньо сама робота проводилася скальпелем під мікроскопом. Під лампою-лупою видалялося все зайве. Довелося видалити шар клею від старої реставрації, який пожовтів і псував загальний вигляд предмета», – розповідає про особливості роботи пані Ольга.

Основну частину робочого столу реставраторки займають мікроскоп, лампа-лупа та набір професійних інструментів. Нині Ольга Воронова відновлює вотивний предмет ХІХ ст., виготовлений у формі серця. Вотивами називали речі, принесені в дар божеству за обітницею, задля зцілення або виконання певного бажання. Посріблену поверхню мідного предмета пані Ольга акуратно очищує голкою та скальпелем. «На памʼятці багато стійкого забруднення. Постійно доводиться працювати під мікроскопом, щоб не пошкодити тонке посріблення», – пояснює реставраторка.

Детально розповідає пані Ольга і про роботу із предметами східної культури. Спочатку вона ретельно досліджує походження певної речі та шлях, яким та потрапила до музейної колекції. Для точного атрибутування пам’яток реставраторка звертається за допомогою до експертів, які допомагають розшифрувати написи східними мовами.

«Мені пощастило працювати із флаконом VIII–ІX ст. з фондів НМІУ, який належить до іранської культури. Цей крихкий предмет із мідного сплаву мав тріщини та значний шар корозії. Довелося переглянути чимало літератури, щоб дізнатися про походження та технологію виготовлення цього предмета», – розповідає Ольга Воронова.

Ретельно проведене дослідження допомогло реставраторці відгадати таємницю східного мідного предмета ХVIII–XІХ ст., атрибутованого як тазик для вмивання. «За номерами в каталогах зʼясували, що цей предмет потрапив до НМІУ в 1956 р. з фондів іншого музею. Вивчивши аналогічної форми предмети в закордонних музеях, дійшли висновку, що це не таз, а жаровня для підігрівання чайника. Складалася вона із двох частин, що надійшли до НМІУ як два окремі предмети», – розповідає пані Ольга.

На думку Ольги Воронової, процес дослідження памʼятки є не менш важливим, ніж сама реставрація. «Досвідчений реставратор – це завжди трошки детектив. Що більше дізнаєшся про предмет, то більше хочеш повернути його до належного вигляду», – підсумовує пані Ольга.