У давньоруських письмових джерелах цеглу називали «плінфа». Її виготовляли з високоякісної глини, вона мала рівномірний випал. Спочатку майстер формував різні за формою тонкі цеглини, потім сушив їх на відкритому повітрі й лише потім випалював у спеціальних гончарних печах. Знаки на плінфі відтискували майстри у процесі формовки за допомогою спеціальної підкладної планки з різьбленим знаком тризуба. Ймовірно, традиція мітити цеглу була запозичена з Візантії, де існував звичай ставити на будівельних виробах знак або монограму замовника будівництва.
Плінфа збереглася у вигляді фрагменту завширшки 16,5х15,5 см і товщиною 2,7 см. Вона належить до асортименту вузької цегли – плінфи-«половинки», і відрізняється від плінфи, яка використовувалася в кладці будівлі. Щодо призначення плінфи із князівським знаком існують різні версії: знаком князя таврували продукцію залежні від князя будівельні організації, князівським знаком могли мітити партію сирців, пов’язану з визначним днем або подією (наприклад, днем народження князя), такі плінфи могли використовуватися для часткового облицювання стін, виготовлялися для архітектурної форми, розташованої всередині храму, наприклад, конструкцій усипальниці князя Володимира чи основи під саркофаг тощо.