Пошуки скарбів овіяні легендами. Дехто витрачає на них все життя і залишається ні з чим, а комусь таланить. Скарбом називають таємно приховані або закопані в землі цінності, власник яких залишився невідомим. Нерідко речі ховали у буремні воєнні роки, сподіваючись повернутися за ними у мирний час, після перемоги.
Юрковецький скарб срібних виробів випадково знайшов у 1864 році селянин на прізвище Остапенко під час городніх робіт у селі Юрківці – територія сучасної Вінниччини. Скарб містився в невеличкому горщику. До його складу входили: намисто з трьох великих срібних лунниць та семи намистин, чотири сережки, фрагменти дроту та срібної пластинки, а також фрагмент пластинчатого браслета. Ці прикраси могли належати представниці місцевої князівсько-боярської верхівки, вони датуються 10 – початком 11 століття.
Особливий інтерес становить намисто з підвісками – лунницями. З середини 10 століття давньоруські майстри активно використовують техніки тиснення, скані та зерні. Тогочасний аристократичний ювелірний убір складався з кількох різновидів сережок так званого «волинського типу», кольє з круглих медальйонів, овальних і лопатевих намистин, підвісок-лунниць, перстнів із напівсферичним зерненим щитком, ґудзиків та дротяних браслетів і гривни (часто із зав’язаними кінцями). Традиція прикрас, зав’язаних на подвійний вузол, прийшла до Русі зі Скандинавії. Убори, багато декоровані зерню, походять із Середнього Подунав’я. На слов’янських виробах переважають геометричні орнаменти, викладені однаковою за розміром зерню. Скань виконує допоміжну роль у створенні візерунку.
Звичай виготовлення підвісок-лунниць сягає тисячоліть. Перші їх зразки датуються добою середньої бронзи (26/25 – 20/19 століття до н. е.). У слов’янському костюмі лунниці використовували як підвіски до намист, головних уборів, рясен. За технікою виконання вони поділяються на штамповано-філігранні та литі. Зернені лунниці вирізувалися з тонкої срібної пластини. Трубочку-вушко для підвішування вирізали з тої самої пластини та загинали на лицьовий бік, а зі зворотного боку закріплювали смужками металу. Краї виробу обводили дротом. В основному, поверхні лунниць декорували тисненими півсферами, зерненими смужками та трикутниками.
До складу ювелірного убору, знайденого в селі Юрківці, входили також легкі тиснені намистини, прикрашені зерню і сканню – так звані лопатеві. Вони складаються з чотирьох частин, у центрі намистини міститься тиснений стрижень із кулькою-потовщенням посередині, через який нанизували намисто. Навколо центрального стрижня розташовуються три опуклі тиснені лопаті, спаяні біля отвору намистини та додатково укріплені по краю сканим дротом. Такі намистини виглядали дуже вишукано, завдяки своїй легкості при доволі значних розмірах, а також – грі світла на нерівних поверхнях. Виробництво такого типу намистин на території Русі підтверджує штамп для тиснення лопатей, знайдений у Пересопницькому могильнику на Волині. Самі лопатеві намистини є рідкісною знахідкою.
Зазвичай носили одну-дві сережки «волинського типу». Одну – вдягали з правого боку голови, також трапляються парні екземпляри. Іноді їх нашивали на шкіряну основу, в оточенні простіших прикрас.
Марина Стрельник, завідувач відділу найдавнішої та середньовічної історії України Національного музею історії України
