Глиняні яйця, поверхня яких розписана поліхромною поливою, є одним із найцікавіших проявів гончарного виробництва Русі. Однак, пов’язувати їх з Великоднем та святковими писанками ми не маємо підстав.

Вважається, що виробництво керамічних писанок з’явилося як побічне під час виготовлення полив’яних плиток для оздоблення стін і підлоги храмів та палаців. Створення таких писанок було доволі складним і потребувало значної майстерності. Виготовляли їх зі звичайної гончарної глини стрічковим способом, а після випалювання покривали непрозорою поливою. Вірогідно, виріб занурювали в поливу, при цьому вставляли стрижень в отвір у широкій частині писанки. Після цього наносили розпис поливою іншого кольору. Переважно використовували зелені, буро-коричневі та чорні поливи. Зазвичай зустрічається розпис у вигляді фігурних дужок, що вкривають поверхню яйця. Іноді розписували звичайними смужками, що оперізували писанку в кілька рядів.

Є усталена думка, що зелені та буро-коричневі писанки, прикрашені фігурними дужками, виготовляли в майстернях Києва та Бєлгорода. Вірогідно, вони пов’язані з виробництвом полив’яних плиток з подібною орнаментацією. В Києві, на Старокиївській горі, були знайдені ллячки для поливи та нанесення узору. Подібні писанки були поширені в Середньому Подніпров’ї, відомі знахідки київського імпорту в Латвії, Польщі, в пониззі Дунаю. Розповсюдження писанок припадає на 11–12 століття. В культурних шарах другої половини 12– 13 століть такі знахідки трапляються рідше.

Цікавість до керамічних писанок завжди була чимала, однак стосовно їх призначення існують різні версії. Наприклад, побутує думка, що це були культові вироби, пов’язані з дохристиянськими віруваннями слов’ян. Культ яйця, як символу життя та родючості, пов’язують із циклом весняних язичницьких свят, обряди яких є проявами аграрної магії. З часом весняні обряди поглинув Великдень.

Також керамічні писанки могли бути оберегами: через шумовий ефект, який створювала керамічна кулька всередині пустотілого яйця,  їх могли використовувати, щоб відганяти злих духів. Зникнення глиняних писанок пов’язують із завершенням християнізації руського населення в 12 столітті.

Доволі популярною є версія, що глиняні писанки були дитячими іграшками-брязкальцями. На це вказує згаданий шумовий ефект і виявлення цих речей у житлових спорудах.

Не виключається, що полив’яні писанки, як художні вироби керамічного мистецтва, могли використовувати для оздоблення приміщень. Розпис глиняних та дерев’яних яєць і сьогодні є одним із видів народної художньої творчості.

Леся Дідух, завідувач сектору середньовічної історії України Національного музею історії України