Археології відомо багато пам’яток із зображенням тризуба. Ці знаки, відомі як «князівські», були поширені як у політично-адміністративному, так і в господарському житті Русі. Вони зафіксовані на монетах і печатках, вірчих підвісках, товарних пломбах, зброї, будівельній кераміці, предметах побуту. Колекція подібних виробів представлена і в зібранні Національного музею історії України – МІСТ.
До найвідоміших експонатів належить плінфа 10 століття з тризубом ‒ знаком Володимира Святославича. Її знайшов Вікентій Хвойка під час розкопок на Старокиївській горі 1907 року. У 1993 році музейну колекцію поповнив цікавий артефакт – плінфа з тризубом з міста Володимира (сучасна Волинська область), знайдена під час дослідження давнього городища у 1990-му (на фото).
Плінфа виготовлена з добре випаленої глини червонуватого кольору. На її поверхні міститься рельєфний знак тризуба з прямою ніжкою, що має хрестоподібне завершення.
З писемних джерел відомо, що плінфою на Русі називали цеглу. Князівські знаки на цеглинах вказують на їх належність князям-замовникам будівництва. Відома цеглина із аналогічним зображенням тризуба з Успенського собору 12 століття в місті Володимирі. З Іпатіївського літопису дізнаємося, що будівництво цього храму замовив волинський князь Мстислав Ізяславич (1126–1170). Під 1170 роком у літописі зазначено, що князь похований у церкві Успіння Пресвятої Богородиці «юже бе сам создал». Вочевидь, на цеглині з колекції МІСТ зображено «тризуб Мстислава».
Мстислав Ізяславич, син великого київського князя Ізяслава Мстиславича (1146–1154, з перервами), онук Мстислава Великого (1125–1132), протягом життя був князем переяславським, луцьким, волинським. У 1167–1169 роках він займав великокнязівський стіл у Києві. Мстислав Ізяславич обороняв Київ, коли в березні 1169 року стольне місто штурмом захопили і розграбували війська володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського. У березні 1170 року йому вдалося відвоювати Київ, але невдовзі він повернувся на Волинь, де і помер 18 серпня 1170 року в Володимирі.
Мстислав Ізяславич став родоначальником династії галицько-волинських князів. Його син, Роман Мстиславич (1150‒1205), засновник Галицько-Волинської держави, був однією з найвпливовіших постатей у політичному житті Русі кінця 12 – початку 13 століття. А його онук, Данило Романович (1201‒1264), в умовах внутрішньополітичних чвар та зовнішньої експансії зумів посилити Галицько-Волинську державу і першим серед князів спробував звільнити українські землі від монгольських завойовників. У боротьбі з Ордою він намагався заручитися підтримкою західних лідерів, розраховуючи на утворення антиординської коаліції європейських держав.
Леся Дідух, завідувач сектору середньовічної історії України Національного музею історії України
