На другому поверсі Національного музею історії України експонується складний (композитний) лук східного типу, при виготовленні якого використано різні породи деревини, рогові пластини та сухожилля тварин.
Перевагою складного лука є те, що далекість лету його стріли в 1,5 разів довша, ніж у простого. За археологічними та образотворчими джерелами складні луки відомі із ІІ тис. до н. е. Компактні розміри дозволяли вершникам використовували зброю такої конструкції для стрільби із сідла. В IV ст. в кочівників Центральної Азії з’явився ретро-флексивний різновид, особливості якого давали можливість лучникові з найменшими зусиллями згинати плечі лука. Складні луки східного типу були поширені від Кореї до Атлантичного узбережжя Західної Європи, Північної Африки, Аравії та півострова Індостан. Ними були озброєні армії Візантійської імперії, Київської Русі, Ірану, Китаю, Японії, арабського світу.
У XVI–XIX ст. еталонними серед композитних східних луків вважалися досконалі за технічними характеристиками турецькі, перські, індійські та кримськотатарські.
Османські різновиди коротші за луки інших народів, проте потужніші. Зі знятою тятивою турецький лук нагадує грецьку літеру «Ω». Згідно із документальними джерелами другої половини XVIII–XIX ст., процес створення турецьких луків був досить складний і тривалий.
Спочатку створювали основу з деревини, якій за допомогою лекал надавали потрібний вигин. Плечі та руків’я лука виготовляли з окремих сегментів, які з’єднували один із одним та посилювали наклеєними пластинами (вирізаними з рогів антилоп або азійських водяних буйволів) та вивареними сухожиллями ніг свійської великої рогатої худоби або диких копитних тварин.
На завершальному етапі створення лука його обклеювали шовком, сап’яном або берестою, фарбували та декорували розписом і лакуванням.
Готові вироби зберігали зі знятою тятивою, яку натягали безпосередньо перед використанням. Тому луки, які експонуються в музеях у натягненому стані, втрачають гнучкість та пружність.
Складний лук східного типу з НМІУ довжиною 123 см має S-видні плечі з чотирма вигинами й асиметрією: нижнє плече довше за верхнє. Ширина плечей у різновидів такої конструкції зазвичай більша, ніж у інших типів. Ці луки менш вибагливі до якості деревини, з яких їх виготовлено.
Декор поверхні плечей, руків’я та кінців зразка з НМІУ виконано в індо-перському стилі. Елементами розпису є медальйони й розети. Малюнок на животі та спинці лука (сторони, обернені до стрілка та від нього) дещо відмінні.
Експонат із НМІУ можна вважати «пост-класичним» і датувати другою половиною XVIII–ХІХ століть. Відсутність сап’янової обтяжки вказує на ймовірність того, що цей лук був парадною (спортивною або мисливською) зброєю і вимагав попереднього просушування перед використанням, тоді як обтягнені шкірою військові луки були готові до стрільби у будь-який час. Про те, що зразок із НМІУ належить до спортивних, свідчить і наявність декоративного розпису на його поверхні.
