У колекції Національного музею історії України зберігається відзнака Білоруської військової комісії періоду Білоруської Народної Республіки та уряду БНР у еміграції. Дата виготовлення цієї нагороди достеменно невідома, проте зафіксовані випадки її використання із травня 1920 р. Відзнака ілюструє сюжет із зображенням лицаря-вершника «Погоня».

Лютнева революція 1917 р. та розпад Російської імперії створили сприятливі умови для реалізації прагнень білоруської національної еліти щодо здобуття власної державності. В липні 1917 р. відбувся 2-й з’їзд білоруських національних організацій. Його делегати визначили вектор подальшої боротьби, спрямований на здобуття автономії у складі демократичної федеративної Росії, а також створили керівний орган – Центральну раду, яка з часом трансформувалася у Велику Білоруську Раду.

21 лютого 1918 р. Виконавчий комітет Всебілоруського з’їзду з цілковитою відповідальністю проголосив себе тимчасовою владою на території країни. Владні функції покладалися на новостворений орган виконавчої влади – Народний секретаріат.

9 березня 1918 р. Виконавчий комітет Ради Всебілоруського з'їзду оприлюднив грамоту, в якій йшлося про проголошення Білоруської Народної Республіки. 25 березня 1918 р. ухвалили Третю статутну грамоту, якою Білорусь проголошували незалежною державою. Офіційною державною мовою визнали білоруську, а столицею Білоруської Народної Республіки – місто Мінськ. Нову незалежну республіку визнала УНР.

Проте білорусам не вдалося у буремні революційні роки побудувати національну державність. До середини лютого 1919 р. проголошену територію БНР окупували, а її уряд вимушено емігрував.