Завод сільськогосподарської техніки «Ельворті» в м. Єлисаветграді (нині Кропивницький) заснували 1874 р. брати Томас і Роберт Ельворті, підприємці англійського походження. Власне, брати й починали свою діяльність в Україні з розповсюдження сівалок британського виробництва, проте їхні машини не відповідали особливостям українських чорноземів, що й підштовхнуло Томаса та Роберта до відкриття місцевого виробництва.
Одна з таких сівалок, розроблених для українських чорноземів, нині експонується в Національному музеї історії України. Це 11-рядова універсальна машина «Ельворті», виготовлена в останній чверті ХІХ ст. На мить створення означена сівалка була одна з найбільш технічно досконалих і не допускала часткової втрати посівного матеріалу – недолік, який мали поширені на той час сівалки розкидного типу. Здатність буквально «посадити» кожну насінину робила виріб заводу братів Ельворті одним із найефективніших для свого часу (продуктивність – до пʼяти десятин на день). У рекламних оголошеннях стверджувалося, що використання цієї сівалки уможливлює економію двох пудів (32 кг) посівного зерна на одну десятину (1,09 гектара) й дає приріст урожаю понад 10 пудів на десятину. Також вагомою перевагою означеної машини була можливість придбати її відразу на заводі у кредит. Ця обставина робила сівалку доступною навіть для невеликих господарств (яких була абсолютна більшість в останній чверті ХІХ – на поч. ХХ ст.). А про високу якість продукції підприємства свідчать численні факти довговічності виробів (так, один зі зразків сівалки «Ельворті» 1898 р. випуску до 2012 р. (!) постійно використовували в одному з господарств на Полтавщині).
До Національного музею історії України виріб передали з Кропивницького (тоді Кіровоградського) обласного краєзнавчого музею в 1957 р. Одна з візитівок експозиції «Україна в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття» – сівалка заводу «Ельворті», експонується в Національному музеї історії України на другому поверсі в залі № 15. Більше цікавого про історію виробництва «Ельворті» – вже згодом на сторінках та сайті музею.
