Великий князь Київський Ярослав Володимирович (987–1054), прозваний Мудрим, був одним із найвизначніших діячів європейського середньовіччя. Складною була його доля, довгим і тернистим – шлях до влади. За його князювання Русь досягла найбільшого розквіту. Основними принципами його внутрішньої політики стали боротьба з місцевими автономіями та абсолютна влада київського князя. У зовнішній політиці головною метою було відновлення та зміцнення старих кордонів на заході, а також підтримка дружніх та союзницьких відносин із сусідніми країнами. Не останнє місце посідала й боротьба з кочовиками. У 1036 році він нарешті поклав край печенізькій загрозі, розгромивши їхні орди під Києвом. За князя Ярослава було видано першу збірку законів – «Руську правду».

Помер князь Ярослав Володимирович 20 лютого 1054 року у Вишгороді, в 76 років, в зеніті могутності і слави, володарем великої і процвітаючої держави. Його син, Всеволод Ярославич, який був при батькові, привіз його тіло до Києва, де князя поховали «в раці мороморяне» в Софійському соборі. Цей мармуровий саркофаг, який і зараз можна побачити в стінах Софії Київської, – одна з небагатьох пам’яток, що безпосередньо пов’язана з Ярославом Мудрим. Найбільшою таємницею є вміст саркофагу. Точно не відомо, чи відкривали його з ХІ до початку ХХ ст. Задокументованими є лише роботи дослідників у 1936, 1939, 1964 та 2010 роках. Знайдені всередині чоловічий та жіночий скелети було передано у 1939 році до тодішнього Ленінграда для дослідження. Антрополог Михайло Герасимов інтерпретував їх (спираючись на вік, прижиттєві травми та сліди хвороб), як рештки Ярослава та його дружини Інгігерди – Ірини. Він же реконструював зовнішній вигляд Великого київського князя Ярослава Володимировича. У 1940 році обидва скелети було повернуто до Києва, про що збереглися відповідні документи, однак поклали їх назад до саркофагу лише у1964 році.

Далі історія набуває справжнього детективного забарвлення. Під час дослідження 2010 року, всередині саркофагу було виявлено тільки один скелет, який належав жінці 45–55 років, вірогідно, дружині Ярослава (за допомогою новітніх комп’ютерних методик відтворили її зовнішність). А от рештки князя, швидше за все, було втрачено під час Другої світової війни, і, за окремими свідченнями, вони могли бути вивезені до США, й, можливо, зараз перебувають у власності української парафії в церкві Св. Трійці у Нью-Йорку.