Належала Левку Чикаленку – члену та співробітнику Секретаріату Української Центральної Ради, створеної у березні 1917 р. у м. Києві. На зберігання до музею була передана його нащадками. Саме на цій та інших подібних машинках друкували тогочасні офіційні документи.
Керівник Секретаріату Центральної Ради Михайло Єреміїв згадував, що приміщень бракувало, тому Секретаріат Української Центральної Ради спочатку розташовувався в умивальних кімнатах Педагогічного музею: «На умивальники ми поклали дошки для креслення, яких було багато, і це були столи. Хтось нам пожертвував стару російську машинку, бо українських машинок тоді ще в Києві не було». Поступово Секретаріат розширився, виробив порядок ведення діловодства в державному апараті. Було створено канцелярію Центральної Ради. Публікували законодавчі документи та здійснювали діловодство українською, російською, єврейською і польською мовами паралельно.
Левко Чикаленко народився в селі Перешори Херсонської губернії в родині агронома, мецената Євгена Чикаленка. У 1907 р. закінчив приватну гімназію Г. Палькера у Києві. З 1907 р. навчався в Лозанському університеті. Був заарештований 1905 р. в Одесі, захищаючи євреїв під час погрому, зазнав поранення. У зв'язку з репутацією «неблагонадійного», до Санкт-Петербурзького університету йому вдалося вступити лише у 1912 р. Брав участь у суспільно-політичних подіях в Петрограді в 1917 р. З березня 1917 р. – активний учасник українських мітингів.
У квітні 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі у Києві обраний до складу Української Центральної Ради, обіймав посаду секретаря, а з 8 квітня 1917 – член Малої Ради. У 1919 р. став науковим співробітником Академії наук, викладав географію, природознавство в Першій українській гімназії імені Т. Шевченка на Лук'янівці. Згодом виїхав за кордон.
У 1923–1926 рр. жив у Празі, займався науковою діяльністю. У 1924 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук в Українському вільному університеті в Празі. Читав лекції з антропології, етнографії та археології. У 1926–1939 рр. жив у Польщі, працював у Краківському університеті і музеях Академії наук Польщі. Впорядкував матеріали археологічних експедицій, проведених у Київській губернії. У 1942 р., під час нацистської окупації, входив до складу Львівського археологічного комітету, вивчав кераміку Трипільської культури й колекцію музею Наукового товариства імені Т. Шевченка. Після закінчення Другої світової війни жив у Західній Німеччині. 1948 р. перебрався до США. Викладав в Українському університеті в Нью-Йорку. Помер у Нью-Йорку 7 березня 1965 р. Прах перевезено в Україну і перепоховано на батьківщині в селі Перешори в 1998 р., як він і заповідав.
