Перші пристрої для відтворення записаних мелодій з’явилися ще IX–XIII ст. (механічні карильйони). На їх основі в XVI–XVII ст. виникли катеринки (шарманки), а в сер. XVIII ст. – музичні скрині. Останні вже відповідали вимогам домашнього пристрою для відтворення записаних мелодій. Проте вартість музичних скринь, а також неможливість за допомогою них відтворити повноцінний запис звуку (з голосом) призвели до поступового витіснення цих пристроїв новими – грамофонами.
Винахідником грамофона став відомий американський (німецького походження) фізик та підприємець Еміль Берліннер. Він захоплювався вивченням способів запису та відтворення звуку й 1887 р. запатентував грамофон. Пристрій Е. Берліннера мав класичне компонування: рупор, діафрагма та голка. Особливістю його грамофона, на відміну від фонографа Т. Едісона, було розділення пристрою відтворення (власне грамофона) та пристрою запису (рекордера). А справді революційним нововведенням стало використання круглої платівки для запису звуків, яку легко можна було тиражувати. Все це дало змогу зробити пристрій неймовірно дешевим (3–10 дол. за грамофон на противагу 150 дол. за фонограф), що зрештою сприяло поширенню пристрою. В 1896 р. грамофони Е. Берліннера почали обладнувати пружинним двигуном (раніше доводилося постійно крутити ручку кривошипа) та дубовими корпусами. А через два роки завдяки зусиллям підприємця та його компаньйонів перше виробництво грамофонів з’явилося в Німеччині. З 1900 р. фірмовим знаком грамофонів із підприємств, заснованих Е. Берліннером, стала відома картина Френсіса Барроу “Голос його власника” (зображення пса Найпера перед грамофоном).
У Національному музеї історії України на виставці “Жінки Прекрасної епохи” представлений добре збережений зразок грамофона поч. ХХ ст. Він був створений у Німеччині на одному з підприємств Е. Берліннера й на одній із бічних стінок корпусу містить фірмове зображення картини Ф. Барроу “Голос його власника”. Також на корпусі є латунна прямокутна пластинка з написом «Альфредъ Мяновскій / Кіевъ, Крещатикъ, 52». Це назва одного з перших магазинів грамофонів і грамплатівок у Києві. А. Мяновський, його власник, з 1904 р. (за іншими даними – 1902-го) рекламував свій заклад у тогочасній пресі, зазначаючи, що в ньому можна знайти пристрої та платівки “Агенства общества «Граммофон» в России” – найбільшого тогочасного продуцента в Європі (первинно заснованого тим же Е. Берліннером). Взагалі, поч. ХХ ст. – це час активного поширення в Києві грамофонів, про що свідчить інформація з довідкового видання «Весь Кіевъ» – одного із джерел історії Києва кін. ХІХ – першої третини ХХ ст. В цьому виданні містяться відомості, зокрема, про спеціалізовані заклади торгівлі (наприклад, магазини музичних товарів) та частково наводиться їх асортимент. Так, вперше згадка про грамофони тут фіксується у виданні за 1903 р., першим їх почав рекламувати у власному магазині Г. І. Індржишек – відомий київський торговець та підприємець, який спеціалізувався на музичних пристроях. Також у «Весь Кіевъ» є предметний каталог, тут грамофони вперше виокремлені в окрему категорію 1906 р. Тоді в місті їх можна було придбати в чотирьох магазинах, серед яких вперше згадується і магазин А. Мяновського. В 1913 р. грамофони вже можна було придбати в 11 закладах Києва, але магазин А. Мяновського вже не згадувався. Можливо, пан Альфред не витримав конкуренції з “Полякинъ и С-вья Торг. Дом” – магазином, який теж спеціалізувався на реалізації грамофонів і платівок та розміщувався в тій самій будівлі, що й заклад А. Мяновського. Востаннє згадка про магазин А. Мяновського у «Весь Кіевъ» вміщена за 1911 р. Тому представлений у музеї грамофон, ймовірно, був виготовлений між 1900 та 1911-ми рр.
