Найважливішим кроком для ствердження будь-якої країни як правової держави є прийняття її Основного Закону – Конституції.
Але вже Незалежна Україна з 1991 до 1996 р. жила ще за конституцією 1978 року – конституцією радянської республіки, хоча першу концепцію нової Конституції було підготовлено вже напередодні Незалежності – у червні 1991 р.! Звісно, за ці роки конституцію УРСР було доповнено 15 законами, відбулися десятки змін, але вона не могла забезпечити потреби незалежної держави.
У першій концепції нової Конституції було передбачено створення вертикалі виконавчої влади з урядом, підпорядкованим президенту, запровадження посади віце-президента, відокремлення законодавчої влади від виконавчої. Нові конституційні проекти побачили світ в липні 1992 р., згодом їх двічі розробляли протягом 1993 р. А у жовтні 1994 р., після того, як Президентом України було обрано Леоніда Кучму, було створено нову конституційну комісію, до складу якої входило понад 40 осіб. У ній співголовували Леонід Кучма та Олександр Мороз.
Конституційна комісія в лютому 1996 р. розробила та передала на розгляд Парламенту проект Основного Закону. Його розглядали майже три місяці: відбулося три офіційні читання. Але найбільше дискусій викликали п’ять пунктів: розподіл повноважень між гілками влади, проблема приватної власності, державна символіка, статус російської мови й статус Республіки Крим. І конституційний процес вкотре зайшов у глухий кут.
Рада національної безпеки порекомендувала Президенту оголосити референдум про затвердження Основного Закону в редакції, винесеній Конституційною комісією на розгляд Верховної Ради. Ця редакція передбачала двопалатну структуру Парламенту та його перейменування на Народні Збори. Леонід Кучма підписав відповідний указ, після чого протистояння з Парламентом набуло найгострішого характеру. Але українські парламентарі в цій ситуації спромоглися переступити через власні переконання та амбіції, і створили погоджувальну комісію на чолі з народними депутатом Михайлом Сиротою. Долаючи труднощі, комісія узгоджувала думки різних фракцій, партій і течій щодо кожної суперечливої статті Конституції.
27 червня 1996 р. о 18:30 почалося пленарне засідання Верховної Ради, яке переросло у славнозвісну конституційну ніч. Протягом майже 14 годин (без перерви!) депутати поіменно голосували за кожну окрему статтю Конституції, для затвердження якої потрібно було не менше 300 голосів. Героєм конституційної ночі став депутат Михайло Сирота, котрий був делегований комісією представляти проект Конституції. Всі 14! годин Михайло Сирота простояв за трибуною, бо за регламентом був змушений зачитувати кожну статтю, коментувати пропоновані поправки і виголошувати стандартну репліку: «Комісія просить прийняти».
28 червня 1996 р. близько 9-ї години ранку в залі засідань з’явився Президент України, і за кілька хвилин почалося поіменне голосування щодо ухвалення Конституції в цілому. На тлі усіх попередніх виснажливих подій результати голосування були вражаючими: 315 – «за», 36 – «проти», 12 – «утримались», 30 – «не голосували». Коли на табло з’явилися результати, зала засідань вибухнула оваціями, а виснажений Михайло Сирота витирав сльози щастя.
Конституція закріпила правові основи Незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, створила необхідні умови для діяльності державних структур і відносин між ними, стала механізмом конструктивної взаємодії всіх гілок влади, сприяла утвердженню міжнародного авторитету України на світовій арені.
