Павло-Едуард Буре (1842–1892) був відомим годинникарем, купцем та підприємцем, засновником наймасовішого виробництва механічних часовимірювальних пристроїв в Російській імперії. Підприємець походив з династії годинникарів з Ревеля (нині – Таллін). Його дід Карл Буре у 1815 р. переніс свій бізнес до Санкт-Петербурга, а батько — Павло Буре продовжував ремісничу годинникарську справу. Названий на честь свого батька, старший син Павло Буре змалку опановує ремесло годинникаря, допомагає у веденні родинної справи, закінчує Петропавліське комерційне училище й з 1868 р. стає компаньйоном батька. В цей час молодший Павло Буре розвиває поступовий перехід від ручного ремісничого виробництва та ремонту годинників до масового складання часовимірювальних пристроїв з місцевих та іноземних заводських деталей. Його справи йшли настільки добре, що 1874 р. він купує велику годинникарську фабрику в серці швейцарського годинникарського виробництва — м. Ле-Локль (тут розміщуються виробничі потужності відомих швейцарських годинникарських брендів: Tissot, Ulysse Nardin та Zenith). У цей час виробництва Павла Буре постачають на ринок Східної Європи велику кількість часовимірювальних пристроїв різної цінової категорії. З 1879 р. П. Буре стає офіційним постачальником імператорського двору, пізніше ще й оцінювальником при кабінеті імператора та консулом Венесуели в Петербурзі. Але суттєві проблеми зі здоров’ям та відсутність прямих спадкоємців призвели до того, що 1888 р. він продає свої активи своїм компаньйонам, а сам відходить від справ. Нові власники суттєво розширюють асортимент продукції (наприклад, розробляють перші у світі повноцінні наручні годинники) і з 1892 р. відкривають фірмові магазини (другий відкрився в Києві). Успіху фірми “Павел Буре” сприяли орієнтування на широкий ринок, вдалий маркетинг, власне виробництво та якість. Про останнє свідчить золота медаль на Всесвітній промисловій виставці в Парижі (1900). Після більшовицького Жовтневого перевороту та початку громадянської війни в Росії, фірма припинила свою діяльність в Східноєвпропейському регіоні і зосередилася на західному ринку (відтоді кириличний логотип замінили на латинізований варіант «Paul Buhre»).

У Національному музеї історії України на виставці “Тік-Так! Епоха механічних годинників” представлений кишеньковий годинник фірми “Павел Буре”, зроблений на початку ХХ ст. Це виріб, який створили для залізничників та військових, тому цей годинник вирізняється точністю та якістю анкерного механізму. Корпус з двома кришками зроблений з нікелево-залізного сплаву (феронікелю), щоб уникнути іржавіння. На внутрішній стороні кришки – напис “Фабрика часов Павел Буре”, на зовнішній стороні – “№591/“ЮЖД”/1926”. У рекламному оголошенні виробник стверджував, що точність ходу годинника не залежить від температури повітря (на що хибували багато механічних годинників) і їм не страшні постійні струси, тому годинник ідеально підходитиме тим, хто часто подорожує. Годинник містить циферблат з позначенням годин римським (І–XII) та дубльовані арабськими (13–24) цифрами, окрема частина циферблату відведена під секундну стрілку з арабськими цифрами (10, 20, 30...60). Станом на 1913 р., вартість такого годинника становила 10 карбованців Російської імперії.

Цим годинником був нагороджений І.Ю. Заліва – один з керівників Південно-Західної залізниці у першій половині ХХ ст. Цього годинника його син в 1974 р. передав у фонди Державного історичного музею (нині – Національний музей історії України).