У 1855 році 24-річний американський вчитель музики Девід Г’юз (1831–1900), намагаючись розробити машину для копіювання музики в екстемпоре, придумав дизайн для нового типу телеграфу. Ідею високо оцінила компанія «The American Telegraph», яка у 1856 р. придбала у Г’юза права на винахід. Після певних змін у конструкції, які були зроблені директором заводу, інженером Джорджем Фелпсом, цей апарат став одним з найуспішніших друкарських телеграфних апаратів у світі. Швидкість набору тексту на ньому становила 200 знаків за хвилину, що було уп’ятеро більше, ніж у попередніх моделях. На відміну від апаратів системи Морзе, текст на ньому набирався клавішами, як на роялі, а на паперовій стрічці, намотаній на колесо, друкувалися не крапки з тире, а відразу літери, звідки і походить назва – літеро-друкарський телеграфний апарат системи Г’юза.
У 1860-х роках телеграфні апарати системи Г’юза отримали поширення по всій Європі. Згодом їх почали виготовляти на різних заводах за ліцензією. Музейний зразок під серійним номером 4004 було виготовлено на початку ХХ ст. на заводі німецької компанії «Siemens & Halske» у Санкт-Петербурзі. З 1898 року це підприємство увійшло до складу Акціонерного товариства російських електротехнічних заводів, про що свідчить знак на телеграфі – АОРЭЗ.
На подібних телеграфних апаратах передавалися повідомлення у роки революції 1905 року, Першої Світової війни (див. фото), Української революції. Саме з телеграфного апарата Г’юза було передане повідомлення про підписання Брестського миру (09.02.1918). Подібні телеграфні апарати працювали на міжміських магістральних лініях зв’язку в Україні до 1950-х років.
