Сьогодні минає 103 роки від дня звільнення Києва від більшовиків об’єднаними силами Дієвої армії УНР та Української Галицької армії.
У липні 1919 року Українська Галицька армія програла Польщі у боротьбі за терени Західної України. Попри складний перебіг подій, майже 50-тисячна армія УГА дозволила суттєво зміцнити становище Директорії, військо якої відступало під натиском більшовиків. Дієва армія УНР на той час налічувала близько 35 тисяч осіб і могла обороняти лише невеликий район довкола тимчасової столиці — Кам’янця-Подільського.
На початку серпня об’єднані армії Соборної України перейшли в наступ. Найпотужнішою військовою групою Київського напряму командував один із найвизначніших воєначальників УГА — генерал Антін Кравс. У період із 9 до 21 серпня армія звільнила Жмеринку, Вінницю, Старокостянтинів, Козятин, Бердичів, а також розбила Червону армію в районі Житомира.
Увечері 30 серпня українці увійшли до Києва. Втім, на них чекала несподіванка — загін білогвардійців, Добровольчої армії під командуванням генерала Миколи Бредова. 31 серпня дві армії зустрілися в районі сучасного Майдану Незалежності. Денікінці спробували вивісити на балконі Міської думи російський триколор. За наказом полковника Запорізької групи Володимира Сальського один із козаків кинув прапор під копита коня свого командира.
Антін Кравс прагнув запобігти подальшому кровопролиттю та вирушив на переговори із Бредовим. Російський генерал категорично уникав співпраці з українською армією, попри ризик повернення більшовиків. Так перемога на полі бою обернулася політичною поразкою. І все ж, захоплення Києва, найбільший успіх соборного фронту, надихнув бійців, які продовжили боротися за нашу свободу. В Українській Повстанській армії 31 серпня щороку відзначали як свято Слави Української Зброї.
На світлині можна бачити розбитий білогвардійцями бюст Тараса Шевченка на Царській (Європейській) площі. Київ, серпень—вересень 1919 р. Світлина. Експозиція відділу «Музей Української революції 1917—1921 років» Національного музею історії України
