Рамковий вулик з колекції Національного музею історії України
10 липня 1775 року в селі Митченки Ніжинського полку (нині на Чернігівщині) у сім’ї священика із козацьким родоводом народився Петро Іванович Прокопович – основоположник раціонального бджільництва. Революційний винахід Прокоповича, що з різними модернізаціями залишається актуальним нині, – рамковий вулик.
Перш ніж Петро Іванович зацікавився бджолами, він навчався у Києво-Могилянській академії та дослужився до чину поручика в армії (вийшов у відставку 1798 року). Від 1800 року Прокопович захопився бджільництвом. Як він згадував наприкінці життя, у 1846 році, «купивши 15 бортних колод з бджолами, 17 дубляночних легких вуликів з бджолами, які усі були більш у поганому, ніж у доброму стані, я звернувся до пасічників-хазяїв і до прославлених місцевих пасічників-дідів з наміром одержати від них настанови з бджільництва. У цей же час я їздив до тих поміщиків і чиновників, які мали у себе книги, сподіваючись відшукати у них будь-яку книгу-посібник з бджільництва, але на моє здивування не тільки не знайшов у цих панів книг, а, навпаки, зустрів кепкування і глузування над тим, що шукав. Вони дотримувалися загальновизнаної думки: «Кому доля дала мати бджіл, у того вони без усяких там настанов і без усякого мистецтва ведуться добре». Я уже знав, що доля дає багатьом мати бджіл, але серед цих багатьох рідко який пасічних уміє утримувати їх». Прокопович переконався, що знання тогочасних пасічників «обмежувалося різними причудами, серед яких часто траплялися й шкідливі», а «ґрунт знань про бджільництво ще не підготовлений і навіть не зораний». Але найбільше, як твердив Петро Іванович, його «вражало повсюдне умертвіння найкращих бджіл для одержання меду».
Рійниця. Національний музей історії України
Справді, збирання меду у штучних дуплах (борть) чи видовбаних у дереві примітивних вуликах-дуплянках призводило до ушкодження бджолиних сімей. Ще у 18 столітті в Європі намагалися сконструювати складні вулики. Та вповні подолати проблему нищення бджолиного розплоду не вдалося. Аж поки у 1814 році Прокопович не створив перший втулковий вулик із рамками, що легко виймалися, у вигляді ящика розмірами 100–110 см заввишки, 35–50 см завширшки та 30–35 см завглибшки. Надалі винахідник його вдосконалював.
Петро Іванович також відстоював, зокрема у публікаціях, переваги пасічного бджільництва над бортним. Перше, на його думку, давало змогу отримувати точні відомості про сім’ї та краще їх утримувати, достовірно оцінювати прибутки та завжди мати всі вулики «на очах». Зрештою, як Прокопович сам зауважував у 1846 році, з гордістю апелюючи до власного прикладу, засноване на науковому ґрунті бджільництво приведено «до надійного стану (доказом цього є те, що у мене бджільництво продовжується 47 років безперервно)». Також винахідник, застосовуючи інакший безпечний для бджіл спосіб заготівлі продукту, зумів покращити якість медів та тривалість їхнього зберігання.
Рійниця. Національний музей історії України
Свої знання Прокопович передавав іншим. Ще 1825 року він почав навчати бджільництву своїх кріпаків, згодом – сусідніх селян (наука включала й опанування грамоти). А вже у 1828 році було офіційно відкрито школу бджільництва у Митченках. За два роки її переведено до села Пальчиків. До речі, сюди 1843 року приїздив Тарас Шевченко і, як припускають, намалював картину «На пасіці». Школа діяла й після смерті (1850) її засновника – нею до кінця життя (1879) опікувався син Прокоповича Степан. Навчання у школі пройшли майже 650 осіб.
Картина Тараса Шевченка «На пасіці». 1843.
Петро Прокопович здобув визнання ще за життя, про нього знали не лише вдома, а й за кордоном. Нині ім’я винахідника носить Національний науковий центр «Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича» Національної академії аграрних наук України.
Підготував Максим Яременко, старший науковий співробітник Національного музею історії України
