Національний кримськотатарський прапор з тарак-тамгою на синьому тлі, який використовували кримськотатарські активісти під час подій Революції гідності в Києві та на мітингу за єдність України в Сімферополі 26 лютого 2014 року. Національний музей історії України
18 травня 1944 року радянська влада розпочала депортацію найчисельнішого корінного народу Криму: близько 200 тисяч кримських татар вислали товарними вагонами до Середньої Азії та Сибіру. Майже третина депортованих померли дорогою чи у перші роки життя у спецпоселеннях. Найближчими місяцями з півострова також депортували кримських греків, болгар і вірмен, що стало великою трагедією для багатовікової етнічної самобутності Криму.
Радянська влада продовжила колонізувати не лише Кримський півострів, а й минуле його корінних народів. Змінюючи історичні назви населених пунктів та місцевостей, за допомогою освіти, літератури й мистецтва активно конструювався негативний образ кримських татар, який мав нівелювати їхню культурну й політичну спадщину.
Зрештою на довгі роки за Кримським ханатом закріпився штучний образ «неповноцінної держави із примітивним господарством та деспотичними правителями», яких до «цивілізації» долучили лише завдяки російському завоюванню Півдня сучасної України наприкінці 18 століття.
Насправді Кримський ханат протягом середини 15 – кінця 18 століття був державою, яка впливала на долі сусідніх країн і народів, а хани з династії Ґераїв керували боєздатним військом та розвинутою економікою. Важливою формальною ознакою суверенітету цієї держави була власна монета, на якій разом із ім’ям володаря карбували зображення тарак-тамги. Це давній родовий знак Ґераїв у формі гребеня, що символізував їхнє високе соціальне становище як Чингізидів, нащадків Чингізхана.
Монета «акче» кримського хана Давлет І Ґерая (1551–1577) із зображенням тарак-тамги. Національний музей історії України
Політичний устрій Кримського ханату аж ніяк не був «примітивний». Володарі Криму й Кипчацького степу затверджували закони та визначали податки, порядкуючи землею та майном своїх підданих. В ухваленні важливих рішень вони зважали на волю карачі-беїв – представників найвпливовіших родів ханату, головну опору й водночас опозицію Ґераїв. Владарювати та підтримувати дипломатичні зв’язки хану допомагали калга-султан та нуреддін-султан – спадкоємці й намісники хана з-поміж його найближчих родичів.
Яскравим представником політичної культури та діловодства Кримського ханату є ярлик Мухаммеда І Ґерая, наданий мешканцям фортеці Кирк-Ор (Чуфут-Кале) 1515 року на підтвердження їхніх прав та звільнення від повинностей і податків (зберігається в колекції Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського). Нині це один із найдавніших ханських ярликів, відомих в Україні. Він також скріплений ханською печаткою із зображенням тарак-тамги роду Ґераїв.
Ярлик (указ) кримського хана Мехмеда I Ґерая (1515–1523) населенню фортеці Кирк-Ор (сучасне місто Чуфут-Кале) про звільнення від податків та повинностей. 1515 рік, з ханською печаткою. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського
Тамга роду Ґераїв була важливим символом єдності кримських татар навіть після того, як 1783 року російська імперія захопила Кримський ханат. Як національний символ на блакитному прапорі її затвердили у грудні 1917 року, під час І-го Курултаю кримськотатарського народу. А вже після повернення корінного народу Криму на свою історичну батьківщину з депортації та проголошення незалежності України офіційний статус «золотого гребеня Ґераїв на блакитному полі» відновили знову.
Підготував Олексій Савченко, старший науковий співробітник Національного музею історії України
