Нагрудний знак судді Конституційного Суду України. Із зібрання Національного музею історій України.

16 жовтня 1996 року розпочав свою діяльність Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції, який гарантує верховенство Конституції, як Основного Закону Держави, на всій території України.

Інститут Конституційного Суду було передбачено Законом УРСР від 24 жовтня 1990 року у зв’язку з прийняттям 16 липня Декларації про державний суверенітет України. Планувалося створення Конституційного Суду замість Комітету конституційного нагляду (згідно з Конституцією УРСР 1978 року) у складі Голови Суду, двох заступників і 23 членів Суду, який так і не сформували.

Після проголошення незалежності України у червні 1992 року ухвалили новий Закон «Про Конституційний Суд України». Верховна Рада почала формувати його склад, але спромоглася призначити лише Голову Конституційного Суду України — Юзькова Леоніда Петровича, доктора юридичних наук, професора. Також обрали ще кілька суддів, однак рішення лічильної комісії не затвердили. «Я — полководець без війська», — жартував про себе Леонід Петрович. Таким чином, Верховна Рада фактично блокувала створення конституційної юстиції в Україні на чотири роки.

Конституція України 1996 року не лише закріпила європейську модель конституційного права, а й встановила тримісячний термін для її формування, що значною мірою сприяло створенню Конституційного Суду України. Оскільки Закон «Про Конституційний Суд України» 1992 року не відповідав чинній Конституції, 16 жовтня 1996 року ухвалили новий. У вересні-жовтні призначили 16 суддів, які 18 жовтня прийняли присягу і приступили до виконання своїх повноважень. Через відсутність коштів у Державному бюджеті для забезпечення фінансування Суд розпочав прийом конституційних подань і звернень лише з 2 січня 1997 року. 13 травня 1997 року Конституційний Суд України прийняв перше рішення.

Судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, займати інші прибуткові посади, виконувати додаткову оплачувану роботу, крім наукової, викладацької і творчої.

Підготувала Ірина Пуля, наукова співробітниця.