Зображення козака із самопалом при шаблі із прапора Сенчанської сотні Лубенського полку (середина XVIII ст.). Із зібрання Національного музею історії України.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці (14 жовтня) є одним із головних традиційних свят українського народу. Із середини ХХ ст. із цим днем почали асоціювати утворення УПА, а від 2014 року 14 жовтня почали відзначати День захисників і захисниць України. Проте вагомим залишилося і первинне значення згаданого свята як Дня українського козацтва, в середовищі якого особливо шанували Покрову Богородиці.
Українське козацтво сягає корінням другої половини XV ст. Вже в XVI ст. українські козаки почали відігравати вагому роль у житті Східної Європи, зокрема, стримуючи агресивні дії Османської імперії та її васалів. Вершиною ж діяльності козацької верстви стала її визначальна участь в Українській революції середини XVII ст., що почалася з успішного повстання козаків та інших станів українського суспільства проти магнато-шляхетського свавілля та влади Речі Посполитої. Українських козаків у той час очолював талановитий полководець та державний діяч Богдан-Зиновій Хмельницький (1648–1657), якому вдалось організувати сильну козацьку армію та розгромити війська Речі Посполитої в кількох битвах. Протягом 1648–1649 років козацька старшина створювала основні інституції ранньомодерної української держави – Війська Запорозького, що охоплювало землі Наддніпрянщини, Запорожжя та південної Білорусі. Це був єдиний випадок у історії Східної Європи, коли козацтво створило справжню державу. Богдану Хмельницькому вдалося залучити до боротьби з Річчю Посполитою сусідні держави й досягти фактичного суверенітету козацької республіки.
Зразки зброї, яку використовували на території України в XVII–XVIII ст. Із зібрання Національного музею історії України.
Проте після смерті гетьмана козацька Україна в 1660–1680-роках пережила період Руїни − громадянської війни, в яку втручалися сусідні держави. Під час тридцятилітнього протистояння Військо Запорозьке втратило близько 2/3 населення, територіальну цілісність і політичний суверенітет. Так, наприкінці Руїни майже повністю знелюднене Правобережжя поділили між Річчю Посполитою та Османською імперією, а Лівобережжя із Запорожжям як автономією опинилися у складі Московського царства.
Цю ситуацію спробував виправити гетьман Іван Мазепа (1687–1709) – визначний український політичний діяч і меценат. За роки його правління відбувся розквіт української барокової культури. Гетьман прагнув об’єднати всі українські землі в одну державу та зробити її незалежною. Під час подій Північної війни Іван Мазепа спробував унезалежнити козацьку Україну від Московського царства, проте разом зі шведським королем зазнав поразки у битві під Полтавою (1709). Після цього започаткований ще в середині XVII ст. процес обмеження «прав і вольностей» української автономії суттєво поглибився.
Портрет гетьмана Івана Мазепи. Копія. ХІХ ст. Із зібрання Національного музею історії України.
Останнім гетьманом козацької України в 1750–1764 роках був Кирило Розумовський, який походив зі звичайної козацької родини. Ще до гетьманства він одержав ґрунтовну європейську освіту та здобув досвід адміністративних посад. Ставши ж гетьманом України, Кирило Розумовський провів низку реформ, наближаючи козацьку країну до вимог ранньомодерної Європи. Проте українська козацька республіка не могла довго існувати в межах абсолютистської монархії Російської імперії. Імператриця Катерина ІІ, проводячи уніфікаційну політику, ліквідувала в 1764 році гетьманську форму правління, а до кінця століття – залишки козацьких автономій. Проте пам’ять про козацьку Гетьманщину й Запорозьку Січ сприяла відродженню української державності у ХХ ст., а традиції козацтва надихають сучасне покоління українських воїнів.
Підготував Анатолій Бараннік, старший науковий співробітник
