Гандзя Дмитерко, Софія Галечко, Ольга Басараб. Відень, 1916 р. Світлина з експозиції відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» Національного музею історії України.
3 травня виповнюється 130 років від дня народження Софії Галечко – української громадської та військової діячки, хорунжої УСС
Софія Галечко – українка, яка у час війни 1914–1918 рр. стала першою жінкою із військовим званням хорунжої.
Софія Галечко народилася 3 травня 1891 року в місті Новому Сончі (нині – Польща) в українсько-польській родині. Навчалася у польській дівочій гімназії ім. Ю. Словацького у Львові, яку закінчила із золотою медаллю – і несподівано для багатьох зробила вибір на користь української ідентичності. Як згодом згадувала сама Софія, «в хаті прийшло до розколу»: донька простувала слідами батька-українця, натомість її рідний брат, як і їхня мати, твердо продовжували вважати себе поляками. А потім ще одна несподіванка: дівчина, відкинувши всі тогочасні стереотипи про роль жінки в соціумі, почала студіювати філософію в університеті міста Ґрац (Австрія). І занурилася у вир громадсько-культурного життя: вступила до українського товариства «Січ», активно працювала у Пласті, очолила гурток «Рідна школа».
Із початком Першої світової війни Софія Галечко закінчила санітарні курси Червоного Хреста, згодом зголосилася до Бойової управи УСС, де пройшла військовий вишкіл. «Мої мрії здійснилися – працюю для України, йду кувати кращу долю <…> Кинула я книжки, науку, старий, спокійний Ґрац, забула про рідню, про іспити й увесь світ», – занотувала дівчина в щоденнику. Згодом – фронт, в умовах якого вона переконливо доводила всім, що жінка на війні може бути не лише сестрою-жалібницею, а й бійцем, командиром, лідером, на якого орієнтуються інші. Незабаром Софія Галечко стала командиром чоти 4-й сотні УСС, відзначилася під час боїв на Тернопільщині, у вересні 1915 року, вміло командуючи своїм невеликим підрозділом, врятувала від поразки цілий стрілецький курінь.
Особиста мужність Софії Галечко, поєднана зі здатністю раціонально аналізувати навіть найнебезпечнішу ситуацію, викликали загальну повагу. 10 листопада 1914 р. її нагородили медаллю «За хоробрість». Того самого року колишню студентку філософського факультету підвищили у званні до підхорунжої, а згодом – хорунжої УСС. Її звитяга під час бою за гору Маківку відзначена ще однією срібною «Медаллю за хоробрість».
Проте незабаром Софію відправили в тил – надто незвичною для багатьох була жінка в окопах. Хорунжа дуже болісно сприйняла те, що їй не дозволяють зі зброєю в руках виборювати Україну. 31 серпня 1918 року життя Софії трагічно обірвалося.
Підготував Олександр Хоменко, науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» Національного музею історії України
