12 квітня 1881 року (за іншими даними – 1 лютого 1879 року) народився один із найвідоміших представників українського офіцерського корпусу доби Української Революції, генерал-хорунжий Армії УНР, один із керівників ОУН – Микола Олександрович Капустянський.
З’явився на світ майбутній український генерал в селі Чумаках Катеринославської губернії у багатодітній родині сільського священика. Після закінчення Катеринославської духовної семінарії вирішив стати військовим – вступив до Одеського піхотного юнкерського училища. Військову службу розпочав у 1900 році в лавах 134-го піхотного Феодосійського полку. 1904 року, з початком Російсько-японської війни, зголосився добровольцем на фронт та з березня 1905 року служив у 8-му Східно-Сибірському стрілецькому полку. За кілька років після завершення війни вступив до Імператорської Миколаївської військової академії у Санкт-Петербурзі, яку успішно закінчив у 1912 році.
Початок Першої світової війни Микола Капустянський зустрів на посаді старшого ад’ютанта штабу 5-ї стрілецької бригади. Протягом війни обіймав штабні посади у 21-му, 3-му армійських корпусах Російської імператорської армії, певний час був начальником штабу 173-ї та 171-ї стрілецьких дивізій. Влітку 1917 року полковник Капустянський – один з ініціаторів українізації війська. З вересня 1917 року – начальник штабу 1-ї Української дивізії (колишньої 104-ї піхотної).
Микола Капустянський активно підтримував Українську Центральну Раду. Під час збройної інтервенції російських більшовиків на терени України у січні 1918 року очолив штаб Північно-Західного фронту.
З приходом до влади Павла Скоропадського продовжив службу у лавах тієї ж 1-ї Української дивізії, яка тепер офіційно йменувалася 2-га піша дивізія Армії Української Держави. Непересічний військовий талант Миколи Капустянського в цей час було помічено російськими монархічними колами. Йому запропонували посаду старшого ад'ютанта штабу Саратовського корпусу, на меті у якого було повернення на трон імператора Миколи ІІ. Микола Капустянський на пропозицію не пристав, аргументуючи відмову тим, що «він – український офіцер».
Зі зміною зовнішньополітичного курсу Павла Скоропадського та вибухом антигетьманського повстання Микола Капустянський підтримував Директорію УНР. З грудня 1918 року – на службі в дієвій армії УНР на посадах начальника оперативного відділу штабу, заступника першого генерал-квартермейстра, начальника штабу армії та начальника 1-ї Управи штабу армії. На службі в українському війську проявив себе як талановитий стратег та чуйний до підлеглих офіцер. Особливо розкрився військовий талант Миколи Капустянського під час літнього наступу армії УНР супроти більшовиків у 1919 році.
З листопада 1919 року Микола Капустянський перебував у еміграції, але підтримував зв'язок з українськими емігрантами, зокрема з Євгеном Коновальцем. Тому, коли постала очолювана останнім Українська військова організація, він став активним її членом.
З початком польсько-українського союзу в квітні 1920 року Микола Капустянський перебував при польському генеральному штабі як представник Генштабу УНР.
Після поразки національно-визвольних змагань від 1923 року жив у Франції, де брав активну участь у житті української еміграції. 1929 року увійшов до складу Проводу українських націоналістів як референт з військових питань.
У післявоєнний період Микола Капустянський – один із найближчих соратників Андрія Мельника. Жив у Мюнхені аж до дня своєї смерті 19 лютого 1969 року.
В експозиції Музею Української Революції 1917–1921 років Національного музею історії України зберігається послужний список Миколи Капустянського, 20-ті рр. ХХ ст.
Підготував Богдан Скопненко, провідний науковий співробітник Національного музею історії України
