Основна мапа Зимового походу. Додаток до книги Михайла Омеляновича-Павленка «Зимовий похід [6.XІІ. 1919 – 5.V.1920.]». Каліш, 1934. Експозиція відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» Національного музею історії України.

У листопаді 1919 року знекровлена боями та епідемією тифу Армія Української Народної Республіки виявилася затиснутою у «трикутнику смерті» у районі Старокостянтинова. На півночі та сході проти неї діяла Добровольча армія, яку підтримували країни Антанти, також тиснули червоні, у розпорядженні яких були величезні матеріальні ресурси колишньої Російської імперії; на заході стояла польська армія.

У цій ситуації представники українського уряду та вищого військового командування ухвалюють рішення: ліквідувати регулярний фронт, піти у вороже запілля і там разом із повстанськими загонами продовжувати боротьбу. Армія УНР у тій ситуації вже не мала можливості обороняти стабільну територію, на якій би розвивалася українська державність, але вона мусила зберегти ідею української державності…

6 грудня починається Зимовий похід, у який під загальним командуванням генерал-хорунжого Михайла Омеляновича-Павленка вирушають підрозділи, зведені в 4 групи (Запорізьку, Київську, Волинську, а також об’єднання 3-ї стрілецької дивізії зі Спільною юнацькою школою). Українська армія тоді була вже нечисленною (у Зимовому поході українське командування могло оперувати лише 3 тисячами боєздатних українських бійців при 2 тисячах шабель та 12 гарматах) і мала дуже великі проблеми зі спорядженням, набоями, медикаментами, проте все компенсувала блискавичністю атаки, маневруванням та безмежною особистою хоробрістю козаків.

Перший удар було спрямовано на білих, які не лише не визнавали навіть самої назви «Україна», а й не дотримувалися законів війни, розстрілюючи полонених українських козаків як бандитів.

Практично за місяць Україну було звільнено від залишків Добровольчої армії, яка деморалізованою відступала до Криму. Далі силу українського удару відчули більшовики. Армія УНР форсувала Дніпро, зайняла Умань, Черкаси, Канів, Смілу.

Класикою наступальних військових операцій стало визволення від більшовиків Вознесенська на Миколаївщині. Проте військовим аспектом Зимовий похід далеко не обмежувався. Командувач Київської групи Юрій Тютюнник наголошував: «Наддніпрянська Армія помандрувала по Україні, розносячи чутку про те, що «не вмерла козацька мати». І катований «друзями» і недругами український народ не втратив надію на перемогу. Він бачив, що є Українська Армія, і готувався стати їй на допомогу, коли буде дано гасло».

6 травня 1920 року підрозділи Армії УНР, які брали участь у Першому зимовому поході, в районі міста Ямпіль на Вінниччині з’єдналися із тими українськими частинами, які разом із поляками наступали на Київ.

Під час Першого зимового походу Армія УНР пройшла 2500 км тилами білих та червоних росіян. Важливо, що українська людність навіч переконалася: УНР і за цих надзвичайно складних умов стверджує своє існування не лише словами та відозвами, а й боротьбою та реальними перемогами.

Значення Першого зимового походу в українському державотворенні XX ст. надзвичайно велике:

• Армія УНР підтвердила, що вона лишається реальною бойовою силою, і це суттєво посприяло українцям під час перемовин із Польщею та укладання Варшавської угоди;
• продовжилася тяглість нашого державотворення: у Зимовому поході наша Армія для населення уособлювала УНР;
• Перший зимовий похід спричинив значне піднесення національної свідомості українців, і це змушені були врахувати навіть більшовики, розпочавши незабаром політику українізації.

І ще один, нині надзвичайно важливий для нас, аспект: саме під час Першого зимового походу вітання «Слава Україні», яке використовували і раніше, стало офіційним в Армії УНР. У наказі від 28 квітня 1920 року, виданому з нагоди взяття Вознесенська, Михайло Омелянович-Павленко заявив: «Всім частинам армії на похвалу, а також на подяку за службу Україні, відповідати: «Слава Україні».

Підготував Олександр Хоменко – молодший науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» Національний музей історії України