19 вересня (за н. с.) – річниця смерті Теофана Прокоповича (†1736), відомого церковного ієрарха та політика. Він – один із українців, який отримав кардинально протилежні оцінки і сучасників, і нащадків. Ієрарха й нині звинувачують у тому, що він був соратником Петра І та долучився до становлення Російської імперії як ідеолог чи навіть натхненник реформ російського монарха.
Утім Т. Прокопович – не єдиний представник яскравої та блискуче освіченої (Теофан навчався навіть у Римі) когорти українських інтелектуалів кінця XVII – першої третини XVIII ст., які робили кар’єру далеко за межами Києва чи Гетьманщини, що тоді входили до складу Російської держави імперії. Попри усталені твердження про «інтелектуальне спустошення» українських православних теренів, київська духовна еліта та ті, хто їхав на церковне служіння до Росії, сприймали своє переміщення інакше. Вони бачили себе культуртрегерами, що несли світло освіти та християнської віри в далекі, часом дикі краї. Київ також дуже успішно використовував розпорошення колишніх вихованців Могилянської академії для формування впливової та дієвої мережі патронів і благодійників.
Водночас Т. Прокопович виділявся на тлі своїх земляків. По-перше, він мав зуб на частину української церковної еліти, що не вельми характерно для тогочасного достатньо об’єднаного київського інтелектуального середовища (мабуть, давався взнаки якийсь конфлікт із часів, коли Т. Прокопович навчався чи викладав у Могилянській академії). По-друге, він таки з головою поринув у велику імперську політику і, здається, не мріяв, як більшість українців-ієрархів у Росії, повернутися до рідних пенатів. Це і є тим чинником, що донині змушує багатьох негативно відгукуватися про Т. Прокоповича як «запроданця» чи «перевертня». Втім, якщо зазирнути глибше, факт участі українців у розбудові імперії дає змогу відкинути один із імперських мітів про те, що саме завдяки перебуванню у складі Російської держави наші предки змогли чогось досягнути чи доторкнутися до «здобутків цивілізації». Як бачимо, все було якраз навпаки.
У НМІУ є кілька зображень Т. Прокоповича. Він, на противагу іншим ієрархам тієї доби, не уславився цінними вкладами начиння до українських святинь – цілком імовірно, через власне раціональне ставлення до релігії та Церкви. Недаремно Т. Прокоповича звинувачували в сентиментах до протестантизму. Тож окрім портретів, його діяльність ілюструють ще різножанрові численні твори. Наведені тут зображення архиєпископа потрапили до нашого музею вже в середині XX ст.
Підготував Максим Яременко, доктор історичних наук, науковий співробітник Національного музею історії України
