Що знаємо про святого Бориса? Один з двох перших руських князів-мучеників, який загинув 6 серпня 1015 року за наказом його старшого брата Святополка Окаянного… Ця історія стала канонічною вже до початку ХІІ ст. Усі сюжети про правителів-страстотерпців однакові. Завжди є «злий геній» (найчастіше – брат), що підступно знищує майбутнього святого, а той покірно йде на заклання, уподібнюючись Христу. Навіть не читаючи, ми наперед знаємо, що буде «добрий», буде «поганий», і в загальних рисах здогадуємося про фінал.
Але якщо зняти строгу рамку житійного оповідання, що зможемо достовірно стверджувати про князя Бориса? Вкрай мало.
Борис був одним із молодших синів Володимира Великого, народжений від «болгарині». Його було названо так само, як і болгарського князя-хрестителя ІХ ст. Батько посадив Бориса у периферійному місті Ростові, але незадовго до смерті наблизив до себе. Вічна проблема «батьків і дітей» далася взнаки. Старші сини Володимира на початку 1010-х років почали сваритися з ним. Німецький хроніст, сучасник подій, Титмар сповіщає, що одного з синів Володимир ув’язнив, побоюючись заколоту. Вважається, що то був Святополк. Ще один зі старших синів, Ярослав, який сидів у далекому Новгороді, також кинув виклик батькові. Старому Володимиру залишалося спиратися на молодших і слухняніших дітей.
По смерті хрестителя Русі, влітку 1015 року, князівський стіл у Києві посів Святополк. Однак відхід великого батька не припинив конфлікт, а тільки розпалив його. Перша лінія конфлікту пролягла між старшим братом і молодшими, власне, між новим київським князем та його явними чи потенційними конкурентами. В короткі терміни (не пізніше осені 1016, можливо, ще у 1015 році) Святополк ліквідував кількох своїх братів. До нас дійшли імена трьох: Бориса, Гліба і Святослава.
Якщо не зважати на стандартну житійну риторику, то подібний Каїну Святополк виявиться нормальним персонажем свого часу і досить таки ефективним менеджером. Він справді зробив усе необхідне для забезпечення своєї влади у Руській Землі. Утім, після кількох років війни з братом Ярославом Святополк зазнав поразки. Вирішальним чинником став унікальний козир північного князя – норманські дружини – одне з найбоєздатніших формувань тодішньої Європи.
За церковною хронологією, усталеною ще наприкінці ХІ ст., першою жертвою Святополка став Борис – 24 липня 1015 року. «Повість минулих літ» – первинне джерело, що описує цю подію, повідомляє, що молодий князь відмовився підняти руку на старшого брата і противитися його законній владі, але все одно був убитий підісланими людьми. Чи справді Борис був настільки смиренним і побожним? Чому не чинив опір, або чому боронився невдало? Дріб’язковий аналіз деталей не має сенсу, як і чіпляння за численні суперечності цього сюжету. Бо як ще могли через сто років написати про поведінку князя, якого вже визнано святим? А наявний текст не дає змоги прорватися у реальне минуле і детальніше з’ясувати, як було насправді.
У «сухому залишку» голий факт – Бориса було вбито. Сталося це на лівобережжі Дніпра, неподалік Переяслава. Тіло ж князя було перевезено й поховано у Вишгороді під церквою святого Василя. Поряд було поховано й Гліба.
Святим Борис став не одразу. Про нього згадали тільки тоді, коли Ярослав переміг (і пережив) усіх своїх братів-конкурентів та міцно засів у Києві. Це був час, коли молода князівська еліта новонаверненої країни потребувала власних святих патронів. Борис і Гліб виявилися найзручнішими фігурами.
Доля Бориса мало чим відрізнялася від долі Святослава Володимировича, також убитого Святополком. Проте Борисові пощастило після смерті. На відміну від усіма забутого Святослава, було відомо місце поховання Бориса, а отже було, де шукати чудотворні мощі. Так власне й сталося. За часів Ярослава Мудрого було урочисто відкрито мощі Бориса і Гліба, і біля них почали траплятися дива зцілення. У 1072 році сини Ярослава перенесли мощі до спеціально збудованої церкви у Вишгороді. Формування культу було завершено за покоління онуків Ярослава. У 1115 році – на сторіччя загибелі братів – їхні мощі перенесли до нової вишгородської церкви. Приблизно в той самий час було написано літописну розповідь про Бориса і Гліба, а також створено два окремі житія.
Підготував Вадим Арістов – старший науковий співробітник НМІУ.
