1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі від сухот померла Леся Українка (Лариса Петрівна Косач). Видатна українська поетеса, письменниця та перекладачка народилася 1871 року в м. Звягелі (нині – Новоград-Волинський). Матір’ю Лесі була відома письменниця Ольга Косач, що видавала свої твори під псевдонімом Олена Пчілка, дядьком – відомий історик та публіцист Михайло Драгоманов. Члени великої родини Косачів, в якій було шестеро дітей, спілкувалися українською мовою, співали українських пісень, знали й шанували народний фольклор та звичаї.
Національний музей історії України (НМІУ) зберігає кілька історичних артефактів та меморіальних предметів, що мають відношення до життя та творчості великої поетеси.
У одній із музейних вітрин експонується світлина – відоме зображення Лесі Українки разом із видатною українською письменницею Ольгою Кобилянською, із якою її пов’язували тривалі дружні стосунки. У 1901 р. від квітня до серпня Леся гостювала в Чернівцях, і, вочевидь, якогось дня подруги завітали до популярного в той час ательє Яна Кржановського, розташованого на вул. Панській (Herrengasse), 39 (зараз – вул. Ольги Кобилянської). Цікаво, що Леся Українка потім була чомусь незадоволена якістю фото і в листі до Ольги писала: «Фотографій замовте, будь ласкаві, шість тим часом. Єсть деякі дефекти в тому знімку, то я щось не знаю, чи замовляти більше. Пораджусь з вами, приїхавши». Що їй не сподобалося, невідомо, натомість, Ольгу Кобилянську все влаштовувало. Доказом того є напис її рукою на звороті: «Дорогій шановній п-і Наталії Навроцькій на спомин гарних вечірніх спацерів в Берегометі. Від Ольги Кобилянської. 1901 р.».
Книга «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (1917) також зберігається в книгозбірні НМІУ. У цьому виданні – ноти та тексти волинських веснянок, колядок, щедрівок, балад, купальських, жниварських, жартівливих, дитячих, колискових та весільних пісень. У 1899–1913 роках вони були записані й упорядковані чоловіком Лесі Українки – музикознавцем-фольклористом Климентієм Квіткою. На книзі міститься його дарчий напис відомому фольклористу, літературознавцю та етнографу Андрієві Лободі.
Усе своє життя Леся Українка підтримувала дружні стосунки із молодшими братами та сестрами. У експозиції 2-го поверху НМІУ експонується підручник «Стародавня історія східних народів» (1918), у 1890–1891 рр. написаний Лесею Українкою для домашнього навчання її молодшої сестри. Додатками до тексту підручника стали перекладені Лесею тексти давніх писемних пам’яток «Рігведи», «Бхаґават-Ґіти», «Авести».
У книгозбірні НМІУ є й альбом «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини» (1928), упорядкований сестрою Лесі Українки, Ольгою Косач-Кривинюк –лікаркою за фахом (саме вона консультувала хвору на сухоти Лесю), письменницею, перекладачкою та етнографом. У зібранні музею також є книга з відбитком штемпелю книжкової крамниці, яка у 1898–1914 роках розташовувалася у Києві на вулиці Фундуклеївській, 6 (нині – Богдана Хмельницького), до якої Леся Українка у 1907 році здала «на комісію» десять друкованих примірників своєї поетичної збірки «На крилах пісень». Власник книгарні – Володимир Просяниченко – був добрим товаришем молодшого брата Лесі Українки, Миколи, і часто гостював у Косачів.
Підготували Олена Попельницька – завідувачка відділу науково-видавничої діяльності НМІУ та Юлія Осташевська – завідувачка відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ
