15 липня 1410 р. відбулася битва під Грюнвальдом (нині – однойменне село у Вармінсько-Мазурському воєводстві Республіки Польща), під час якої об’єднані сили Королівства Польського та Великого князівства Литовського завдали поразки війську Тевтонського Ордену, зупинивши його експансію на землі Литви. Хоча битва остаточно не завершила тривале протистояння з лицарями-хрестоносцями, загибель у бою великого магістра Ульріха фон Юнгінгена та верхівки Ордену підірвали його військову та фінансову могутність.
Марка із серії «Історія війська в Україні» із зображенням учасника битви під Грюнвальдом – руського (українського) лицаря Іванка Сушика з Романова, у 2005 р. випущена поштою України.
Польсько-литовські війська очолювали король польський Владислав ІІ Ягайло та його двоюрідний брат Вітовт – Великий князь Литовський. У складі цих армій перебували й військові підрозділи, що прибули з Галичини, Холмщини, Волині, Поділля, Київщини та Сіверщини – загалом понад 40 руських хоругв. Це робить перемогу під Грюнвальдом знаковим епізодом української військової історії. Одним із героїв битви був боярин Іванко Сушик із Романова на Львівщині, який воював у складі Львівської хоругви. За хоробрість, виявлену під час битви, король Владислав II Ягайло нагородив цього українського лицаря двома селами в Галицькій землі.
Зображення золотоординського вершника кінця XIV ст. Худ. І. Дзись. За матеріалами праць А. Кірпічнікова, Ф. Медведєва та реконструкціями М. Гореліка.
Саме литовсько-руські війська та татарська кіннота розпочали битву під Грюнвальдом. На озброєнні руських хоругв, на думку дослідників, перебували як східні різновиди зброї (шоломи, кольчуги, східні типи захисних обладунків, шаблі, бойові сокири, татарські луки), так і європейська зброя, зокрема мечі різних типів, взірці яких представлені в експозиції Національного музею історії України (НМІУ).
Захисна залізна маска коня з курганного поховання в с. Ромашках на Київщині. XIV–XVст. НМІУ.
На боці польсько-литовського війська воювала й татарська кіннота, яку очолював син золотоординського хана Тохтамиша – царевич Джелал ад-Дін, майбутній хан Золотої Орди. Ядро татарської кінноти становила важкоозброєна кавалерія, вершники якої мали захисні обладунки, а коні були вбрані у броньовані попони та захисні маски. У НМІУ експонується досить рідкісний кінський захисний шолом кін. XIV – поч. XV ст., виявлений відомим археологом В. Хвойкою у с. Ромашках (нині – Рокитнянського р-ну Київської обл.) під час розкопок на поч. ХХ ст. курганного поховання вершника з конем. До Київського художньо-промислового і наукового музею (попередника НМІУ) цей артефакт передав відомий меценат Богдан Ханенко. Дослідники означеного шолома припускають, що його виготовили в Сирії чи Єгипті, про що свідчать аналогічні кінські шоломи XIV–XV ст., представлені в зібраннях найбільших музеїв світу. На українські землі в часи їхнього перебування у складі Золотоординської держави така деталь спорядження бойового коня могла потрапити завдяки торгівлі із країнами Сходу або ж разом із татарськими військовими загонами. Саме їх – «людей Степу», очільники Великого князівства Литовського, починаючи з XIV ст., активно залучали до охорони степового прикордоння, зокрема Поросся, де В. Хвойка й виявив означену кінську маску.
Підготували: Олена Попельницька - завідувачка відділу науково-видавничої діяльності НМІУ, Олексій Савченко – науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ.
